Лекція 1

Тема. Історичні аспекти виникнення сім’ї та шлюбу. Особливості розвитку української сім’ї

План

1.     Історія розвитку шлюбних стосунків від прадавності до сучасності.

2.     Особливості розвитку української сім’ї.

3.     Сім’я і її характеристики.

 

Література

1.     Бондарчук О.І. Психологія сім’ї: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2001.-96 с.

2.     Кравець В. Психологія сімейного життя: В 2-х ч. - Тернопіль, 1995. – 695 с.

3.     Шнейдер Л.Б. Семья и брак в истории общества: качественная и количественная эволюция семейных отношений // Психология семейных отношений. Курс лекций. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. – С. 53-68.

 

1.     Історія розвитку шлюбних стосунків від прадавності до сучасності

 

Для первісного суспільства характерними були спочатку групова, а потім парна форма шлюбу. Під час розпаду цього ладу парний шлюб переростає в моногамію (одношлюбність).

Співжиття парами за матріархату стало основною формою шлюбу. Однак, сім’я при парному шлюбі не була ще самостійною господарською одиницею. Праця за матріархату була гуртовою, а власність – спільною, громадською.

На останній фазі історії первісного суспільства на зміну матріархату прийшов патріархат, який стимулював остаточний перехід від парної до моногамної сім’ї.

Цей крок був зумовлений певним прогресом у господарській діяльності людей, у переході до тваринництва, плужного землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробка металів), що підготував фундамент для економічного життя кількісно менших родин, підніс значення праці чоловіка. З’явилася сімейна власність на худобу, нерухоме майно, право на яку батько прагнув передати у спадок своїм дітям.

Сім’я з розпадом родового ладу стає основним економічним осередком суспільства. Шлюб стає монолокальним – подружжя входить до складу однієї сім’ї й одного господарства. Домінуюча роль чоловіка в господарстві, суспільстві, сім’ї зумовила ведення родоводу за батьковою лінією.

Найдосконалішою основою створення сім’ї є шлюб егалітарний (від фр. “егаліте” – рівність), побудований на взаємному коханні чоловіка та жінки, рівноправності, спільності духовних інтересів, прагненні мати та виховувати дітей, раціонально організовувати родинний побут. Сприятливі умови для такого шлюбу дає високоцивілізоване людське суспільство, побудоване на основі соціальної справедливості, високих економічних, духовних і культурних досягнень, гуманності та демократизму, задоволення людських потреб, для виявлення творчих здібностей і особистості в її як індивідуальному, так і громадському вираженні.

 

2. Особливості розвитку української сім’ї

 

Витоки української родини простежуються приблизно 200 тис. років до Христа. Про історію української родини написано вкрай мало. З огляду на це важливого значення для нас набувають праці українських істориків: В. Антоновича, В. Винниченка, М. Грушевського, К. Гуслистого, Д. Дорошенка, І. Крип’якевича, М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича та ін.

Вкрай цінні відомості про родинне життя українців у різні часи можна було почерпнути з українського фольклору, з творів українських письменників-класиків, а також із полотен українських художників.

Рід – це велика родина (відома в Україні під назвами: пепище, служба, сім’я, дворище, хутір), яка проживає у своєму дворищі, відокремленій оселі.

Рід мав своє спільне майно – ріллі, ловецькі терени, стада худоби, вів спільне господарство під покровом свого старшини. Це була суспільна група – невелика, проте, злучена кровними зв’язками та спільними інтересами. За своїх членів рід солідарно заступався, обороняв їх від кривд. Згодом, під впливом економічного прогресу, рід розпався на малі самостійні родини. Кожна родина вела своє окреме господарство, мала свій дім із господарськими будовами, своє поле, худобу тощо, але ліси, пасовиська, озера лишалися спільною власністю цілої оселі-громади. Проте пам’ять приналежності до роду не губилася. Давні родові традиції жили в родах боярських, шляхетських, міщанських, селянських, священицьких.

У старослов’янському роді, а пізніше в сім’ї дітей виховували в дусі працьовитості, поваги до старших, чесності, правдивості, любові до рідної землі, милосердя та доброти.

Майже у всіх народів на певному історичному етапі існувала велика сім’я. Остання – залежно від ступеня розвитку господарства в одних народів раніше, в інших пізніше – розпадалася на малі індивідуальні сім’ї. Такий процес характерний і для України. Велика родина набула значного поширення за часів Київської Русі. Сини не ділилися, хазяйнували спільно, жили разом. А порядкував господарством хтось із старіших, найбільш досвідчений та кмітливий. Ця тенденція спостерігалася в Україні і в наступні ХІV – ХVІІ ст. поряд із великими родинами з’явилися малі індивідуальні сім’ї, кількість яких наприкінці ХVІІІ ст. помітно зросла, а в ХІХ і ХХ ст. вони стали домінуючими.

Мала родина, що складалася переважно з батьків і неодружених та одружених дітей, в середньому об’єднувала п’ять-шість осіб. Побутувала й родина з восьми-десяти, а то й більше осіб. Могло це бути не лише за рахунок багатодітності, а й через те, що хтось із одружених дітей жив разом із старими батьками.

Нерідко складалося так, що велика сім’я трималась гуртом доти, поки жив батько. Після його смерті вона відразу ділилася на окремі малі сім’ї. Головною причиною утворення великих (зведених) сімей був низький економічний рівень життя, непосильні податки, неспроможність бідних родин забезпечити нову сім’ю оселею та іншими господарськими будівлями.

Хліборобське життя стародавніх українців впливало на родинний устрій. Осілість, стабільний прибуток від праці на землі, чим переважно займалася жінка, робили матір головною особою в родині та надовго закріпили тут елементи матріархату.

З давніх-давен українка вирізнялася почуттям власної гідності та завжди була берегинею сімейної моралі. Вона не терпіла невірності свого чоловіка. Стосунки в українській родині будувалися на визнанні рівноправності чоловіка й жінки. Їхні взаємини характеризувалися певним демократизмом. У традиції створення сім’ї в Україні існував звичай, коли дівчина сама сваталася за парубка: приносила в хату хліб, ставила на столі й мовчки чекала відповіді від батьків свого обранця.

Рівноправність стосунків виявила себе також у правах жінки на майно, зокрема, на так звану «материзну», що не характерно для ряду інших народів, де повним власником є лише чоловік. Жінка часто повинна була брати на себе відповідальність голови сім’ї та виконувала чоловічу роботу.

Таким чином сім’я в історії людства пройшла певні етапи розвитку. Що стосується сім’ї в Україні, то її передісторія теж, очевидно, пов’язана з функціонуванням групової, парної, а потім моногамної сімей.

  

3. Сім’я і її характеристики

 

Сім’я відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною соціальних груп, класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни.

Сім’я – об’єднання людей на основі шлюбу або кровної спорідненості, усиновленні, пов’язаних спільністю побуту, взаємними відповідальністю, піклуванням і допомогою. Отже, сім’ю можна розглядати, по-перше, як історично конкретну систему взаємин між чоловіком і дружиною, між батьками та дітьми і, по-друге, як малу соціальну групу, члени якої поєднані шлюбними, родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю та соціальною необхідністю, обумовленою потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.

Кожну конкретну сім’ю можна розглядати як засновану на шлюбі або кровній родинності малу соціальну групу, члени якої поєднані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю, взаємодопомогою тощо.

Сім’я як соціальний інститут виконує певні соціальні функції:

-       репродуктивну, яка полягає в забезпеченні біологічного відтворення суспільства та задоволенні потреби людини в дітях.;

-       виховну, яка полягає в соціалізації молодого покоління, підтриманні культурної безперервності суспільства, задоволенні потреб у батьківстві, контактах із дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях;

-       економічну та побутову, що дають змогу підтримувати фізичне здоров’я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх і непрацездатних, доглядати дітей, надавати й отримувати господарчо-побутові послуги;

-       первинного соціального контролю, яка полягає в тому, що сім’я здійснює первинну моральну регламентацію поведінки людини в різних сферах життєдіяльності;

-       духовно-емоційну, яка забезпечує розвиток особистісних якостей членів сім’ї, сприяє їх духовному взаємозбагаченню;

-       організації та проведення дозвілля, що забезпечує спільний відпочинок;

-       сексуальну, яка полягає в реалізації сексуального контролю щодо особи, та у задоволенні сексуальних потреб людини.

 

Завдання для самостійної роботи

1.                     Зробити повідомлення за наступними темами:

«Національні особливості сімейних відносин»

«Типологія сімей»

 

«Нетрадиційні (особливі сім’ї)».(Психологія сім’ї. Конспект лекцій).

 

Лекція 2

Соціально-психологічні характеристики сімї. Проблеми стабільності шлюбу і сімї

План

1. Структура сімї.

2. Психологічні особливості етапів життєдіяльності сім'ї.

3. Співвідношення понять «шлюб» і «сімя». Мотиви вступу в шлюб.

4. Фактори стабільності шлюбу і сімї

 

 

1. Структура сім’ї

Структура сім'ї включає число і склад її членів, сукупність взаємовідносин між ними.

Існує безліч різних варіантів складу, або структури, сім'ї:

Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка – дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру.

Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру.

Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до рольових приписів характеризує рольова структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них.

Так, за І. В. Гребенніковою, існує три типи розподілу сімейних ролей:

-         централістичний (або авторитарний), коли на чолі стоїть один з подружжя, якому належить верховна влада у вирішенні основних питань сімейного життя;

-         автономний – чоловік і дружина розподіляють ролі і не втручаються в сферу впливу іншої;

-         демократичний – управління сім'єю лежить на плечах і чоловіка, і дружини приблизно в рівній мірі.

А.І. Антонов і В.М. Медков виділяють за складом таку структуру сімей:

«Нуклеарна сім'я» складається з чоловіка, дружини та їхніх дітей;

«Поповнена сім'я» – збільшений за своїм складом союз: подружня пара та їхні діти, плюс батьки інших поколінь, наприклад бабусі, дідусі, дядьки, тітки, що живуть всі разом або в тісній близькості один від одного і складають структуру сім'ї;

«Змішана сім'я» є «перебудованою» сім'єю, утворилася внаслідок шлюбу розведених людей. Змішана сім'я включає нерідних батьків і нерідних дітей, оскільки діти від попереднього шлюбу вливаються в нову одиницю сім'ї;

«Сім'я батька-одинака» є господарством, яке ведеться одним батьком (матір'ю або батьком) через розлучення, догляду або смерті чоловіка або тому, що шлюб ніколи і не був укладений.

 

 2. Психологічні особливості етапів життєдіяльності сім'ї

 

Життєвий цикл сім'ї – події, пов'язані із зародженням, розвитком, становленням і функціонуванням сім'ї (за аналогією з поняттям "життєвий цикл людини", яке позначає події, які характеризують весь період життя людини від народження до смерті).

Стадії життєвого циклу сім'ї пов'язані зі створенням сім'ї, з появою нових членів сім'ї і "відходом" старих. Ці зміни у складі сім'ї багато в чому змінюють її рольове функціонування.

Соціологи пропонують різні класифікації життєвого циклу сім'ї, залежно від тих критеріїв, на яких будується така класифікація. Найбільш повною вважають класифікацію, яку пропонують Дж. Бернард і Л. Томпсон. За нею життєвий цикл складається з восьми стадій, кожна з яких розрізняється за своєю тривалістю, інтенсивністю і змістом:

1. Стадія: початок сім'ї, подружжя без дітей, тривалість – приблизно 2 р.

2. Стадія: народження дітей і догляд за ними – приблизно 2,5 р.

3. Стадія: сім'я з дітьми-дошкільниками (до 6 років) – приблизно 3,5 роки.

4. Стадія: сім'я з дітьми-школярами (від 6 до 13 років) приблизно 7 р.

5. Сім'я з підлітками (тінейджерами) (від 13 до 20 років) – приблизно 7 р.

6. Сім'я як осередок, який починають залишити діти (старші обзавелися власною сім'єю, молодші готові слідувати за ними) – приблизно 6,5 р.

7. Сім'я на середині шляху («порожнє гніздо», до моменту виходу подружжя на пенсію) – приблизно 13,5 років.

8. Стадія: немолода сім'я (вихід на пенсію, до моменту смерті чоловіка або жінки) – приблизно 16 років і більше.

Найінтенсивнішими і напруженими вважаються II і III стадії циклу, що займають разом близько 6 років. Мати з дітьми-дошкільниками особливо переобтяжена турботами і роботою, для неї – це період найбільшої напруги. По мірі дорослішання дітей її навантаження знижується. На пізніх стадіях на пер­ший план виступають турбота людей похилого віку про своє здоров'я і проблеми фізичної втоми.

Протягом життєвого циклу відбувається зміна внутрісімейних ролей: на кожній стадії змінюється їх розподіл, одні ролі зникають, інші з'являються, деякі ролі, що раніше виконувалися одним членом сім'ї, на інших стадіях переходять до кількох членів сім'ї і т.д. Багато сімейних ролей зберігаються упродовж всього циклу, але змінюються їх зміст і зовнішні прояви. Роль матері під час дорослішання дітей змінює свій зміст в тому сенсі, що контроль і опіка поступаються місцем ролі радника і партнера. З часом змінюється стиль виконання ролей, що зберігаються. На ранніх фазах батько міг дотримуватися у вихованні авторитарного стилю, який пізніше може змінитися на демократичний, а іноді й на потурання. На динаміку сімейних ролей істотний вплив робить зміна несімейних ролей, які з'являються у людини частково незалежно від сім'ї, а іноді у прямому зв'язку з нею.

 

3. Співвідношення понять «шлюб» і сімя. Мотиви вступу у шлюб

 

Основою для формування сім'ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі.

В українській мові шлюбний союз позначається словом “шлюб", що походить від давньослов'янського “сълюб", що означає “урочисту обіцянку" (“сълюбитись" – домовлятися).

Слід зауважити, що з психологічного погляду стабільність ще не означає успішність шлюбу і сім'ї. Тому в подальшому під стабільністю шлюбу і сім'ї розумітимемо такі їх особливості, що забезпечують задоволеність людини від перебування в цих соціальних інститутах, створюючи умови для особистого щастя, особистісного зростання кожного з їх членів. Розрізняють шлюби з любові, за стереотипом, з розрахунку, залежно від особливостей шлюбно-сімейної мотивації.

Мотивація взяття шлюбу включає чотири основних мотиви:

• інтимно-особистісний (прагнення знайти бажаного партнера для кохання);

• морально-психологічний (бажання знайти духовно близького супутника життя);

• сімейно-батьківський (орієнтація на народження і виховання дітей);

• господарсько-побутовий (орієнтація на налагоджений побут і ведення домашнього господарства).

Ієрархія цих мотивів визначає критерії вибору шлюбних партнерів.

Істотною підставою для взяття шлюбу є любов.

  

4. Фактори стабільності шлюбу і сім’ї

 

Категорії «успішність шлюбу» та «стабільність шлюбу» використовуються соціологами, але найбільше висвітлені в роботах психологів.

Е. Г. Ейдеміллер вважає, що для успішних шлюбно-сімейних відносини характерні наступні ознаки: толерантність, повага один до одного, чесність, бажання бути разом, подібність інтересів і ціннісних орієнтацій.

А. Н. Обозов визначає стабільний шлюб як збіг інтересів і духовних цінностей подружжя і контрастність їх особистісних якостей.

На думку К. Роджерса, благополучні, тобто успішні і стабільні, сімейні відносини – це:

а) відданість і співробітництво;

б) спілкування, що припускає відкрите самовираження;

в) гнучкість відносин;

г) самостійність. Особливе ставлення має спільне переживання радості в сім'ї.

Е. Рутман виділяє наступні ознаки стійкого шлюбу і «здорової» сім'ї:

1. Відчуття сімейного цілого, сімейного «Ми». Воно є у членів сім'ї, воно виникає у сторонніх, коли вони потрапляють в цю сім'ю. Почуття спільності не заважає тому, що кожен тут відчуває себе окремою особистістю. Кожен визнає і поважає право іншого на власне ведення життя, право іншого мати недоліки – і робити помилки.

2. В нормальній сім'ї діти сприймаються як окрема група: усвідомлюється їх приналежність до іншого покоління і можливість, навіть природність, деякого протистояння батькам, причому передача знань відбувається не тільки від старших до молодших, а й навпаки, адже нове покоління не тільки володіє деякою нової інформацією, воно «історично навченого».

3. В «здоровій» сім'ї зберігається зв'язок між поколіннями, немає коаліцій.

4. У ній немає жорсткого закріплення ролей: кожен член сім'ї може прийняти на себе роль іншого.

5. Нормальна хороша сім'я створює простір психологічної безпеки для всіх своїх членів, збільшуючи їх психічні сили.

 

Теми для рефератів

Роль подружньої сумісності в підтримці стабільності шлюбу

Етапи досягнення подружньої сумісності

Сутність поняття «психологічне здоров’я»

 

 

  Лекція 3

 Тема. Вплив сім’ї на формування особистості дитини. Типи виховання

План

 1.     Роль сім’ї в соціалізації дитини. Особливості соціалізації дитини в сім’ї.

2.     Особливості стилів сімейного виховання та їх вплив на формування особистості дитини.

3.     Психологічне здоров’я дитини.

 

Література:

1. Андреева Т. Семейная психология. – Санкт-Петербург, 2005.

2. Белов В.Л. Очерки о народной эстетике. М.: Молодая гвардия, 1982. – 214с.

3. Кон И.С. Ребенок и общество (Историко-этнографичекая перспектива) – М.: Наука, 1988. – 270 с.

 

 Роль сім’ї в соціалізації дитини. Особливості соціалізації дитини в сім’ї

Виховання дітей починається саме в сім’ї. Всі інші соціальні інститути беруть участь у виховному процесі дітей значно пізніше, коли основні риси характеру дитини уже започатковані. В сім’ї закладаються основи фізичного, інтелектуального й морального розвитку дитини, формуються громадянські почуття, світогляд, естетичні смаки. Особистий приклад батьків, їх ставлення до праці, громадського життя, принциповість, чесність, відповідальність, дисциплінованість, доброта і чуйність, бережливість, простота і скромність є для дитини прикладом для наслідування. Чим більше довір’я між батьками і дітьми, тим сильніший вплив сім’ї на формування особистості дитини.

Протягом усього життєвого шляху особистості сім’я є тим найближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності.

Основні соціалізуючі функції сім’ї:

1.        Забезпечення фізичного та емоційного розвитку індивіда.

2.       Формування статевої ідентифікації дитини.

3.       Розумовий розвиток та розвиток здібностей і потенційних можливостей.

4.       Формування у дитини почуття захищеності.

5.       Формування ціннісних орієнтацій особистості.

6.       Оволодіння дитиною основними соціальними нормами.

Соціалізація – найширше поняття серед процесів, які характеризують формування особистості. Соціалізація дітей у сім’ї включає усвідомлене засвоєння норм і способів соціального життя, способів взаємодії з матеріальною і духовною культурою, адаптацію до соціуму.

Г. М. Андрєєва обґрунтовує існування трьох етапів соціалізації: дотрудовий (період від народження до початку трудової діяльності), трудовий (період зрілості дитини), післятрудовий (період відтворення соціального досвіду).

Сім’я на всіх етапах людського життя залишається інститутом соціалізації особистості:

-       по-перше, як батьківська сім’я і за її моделлю вибудовуються власні сім’ї, а також у сім’ї відбувається процес творчого розвитку особистості, визначення життєвого шляху загалом;

-       по-друге, інститутом соціалізації особистості у зрілому віці є і власна сім’я, яка може бути створена на дотрудовій стадії (навчання у вищій школі) чи на початку трудової діяльності.

Чинниками впливу сім’ї на соціалізацію дитини вважають:

1) склад сім’ї, а точніше, структуру сім’ї;

2) позиція дитини в сім’ї – включає її ролі в сім’ї, які можуть бути при зовнішній схожості (життя в сім’ї) різними. Наприклад, дитина є онуком двох бабусь, сином своїх батьків, які знаходяться у шлюбі, але ця дитина не є братом ні для кого. Чи наприклад, він є онуком бабусі і дідуся, що живуть у селі і він з ними спілкується тільки періодично, сином своєї матері і пасинком вітчима, молодшим братом по відношенню до сестри і старшим по відношенню до брата. Досвід однієї дитини у повній сім’ї буде різнитися від досвіду дитини, яка є одночасно старшою по відношенню до брата і молодшою по відношенню до сестри в материнській сім’ї;

3) основні вихователі (соціалізатори) ті члени сім’ї, які найбільше впливають на розвиток дитини, ті, хто має найбільший авторитетним для дитини (на кого дитина хотіла б бути схожою);

4) стиль виховання в сім’ї можна розглядати як переважаючий стиль основного вихователя (наприклад, матері, батька) і допоміжних вихователів (бабусі, дідуся тощо).

5) власне особистісний і творчий потенціал сім’ї, вся сукупність позитивних людських якостей дорослих членів сім’ї – моральних, вольових (наявність відсутність якостей лідера, мужності, здатності відстоювати себе і своїх дітей), емоційних (тепло холод у відношеннях між людьми), інтелектуальних (рівень розвитку інтелекту дорослих), культурних (освіта, особливості культури, у тому числі й етичні особливості), пізнавальних і творчих особливостей.

 

 Особливості стилів сімейного виховання.

Психологи виділяють чотири типи відносин батьків і дітей.  Виховні системи науково називаються демократичною, авторитарною, індиферентною і ліберальною.  У сім'ях рідко зустрічається певний стиль.  Найчастіше батьки використовують комбінацію прийомів, які по-різному відбиваються на розвитку дітей. 

1.       Авторитарний стиль виховання. Цей стиль виховання надає батькам незаперечний авторитет. Плюсами такого підходу є послух, контроль дій дитини. Але в той самий час це і головні мінуси даного стилю виховання. Особиста думка молодших членів сім'ї стає нікому не потрібною, лідерські якості пригнічуються, стосунки з батьками розвиваються по типу «підлеглий-начальник», майже повністю припиняючи спроби пошуку душевного порозуміння. 

Авторитарні батьки – дратівливі, схильні до конфліктів діти. Авторитарні батьки вважають, що дитині не слід надавати занадто багато свободи і прав, що вона повинен у всьому підкорятися їх волі, авторитету. Не випадково ці батьки в своїй виховній практиці, прагнучи виробити у дитини дисциплінованість, як правило, не залишають їй можливість для вибору варіантів поведінки, обмежують їїо самостійність, позбавляють права заперечувати старшим, навіть якщо дитина права. Авторитарні батьки найчастіше не обґрунтовують свої вимоги. Жорсткий контроль над поведінкою дитини – основа їх виховання, яке не йде далі суворих заборон, доган і нерідко – фізичних покарань. Найбільш поширений спосіб дисциплінарного впливу – залякування, погрози. Такі батьки виключають душевну близькість з дітьми, вони скупі на похвалу, тому між ними та дітьми рідко виникає почуття прихильності. Однак жорсткий контроль рідко дає позитивний результат. У дітей при такому вихованні формується лише механізм зовнішнього контролю, розвиваються почуття провини або страху перед покаранням і, як правило, занадто слабкий самоконтроль, якщо він взагалі з’являється. Діти авторитарних батьків важко встановлюють контакти з однолітками із-за своєї постійної настороженості, і навіть ворожості до оточуючих. Вони підозрілі, похмурі, тривожні і внаслідок цього – нещасні.

2.       Демократичний стиль виховання. Цей стиль ставить батьків і дитину на один щабель, створюючи довірливі стосунки між ними.  Дитина не боїться висловлювати власну думку, вона відчуває підтримку і турботу батьків.  Демократичний стиль не передбачає повної відсутності тиску з боку мами з татом, але зводить його до мінімуму, дозволяючи розкритися внутрішнім сторонам особистості дитини.  Спільне подолання проблем допомагає зміцнити сімейні узи і створити творчу атмосферу між членами сім'ї. 

Авторитетні батьки – ініціативні, товариські, добрі діти. Авторитетні ті батьки, які люблять і розуміють дітей, вважаючи за краще не карати, а пояснювати, що добре, а що погано, не побоюючись зайвий раз похвалити. Вони вимагають від дітей осмисленої поведінки і прагнуть допомогти їм, чуйно ставлячись до їхніх запитів. Разом з тим такі батьки, зазвичай, виявляють твердість, стикаючись з дитячими капризами, а тим більше з невмотивованими спалахами гніву. Діти таких батьків, як правило, допитливі, намагаються обґрунтувати, а не нав’язати свою точку зору, вони відповідально ставляться до своїх обов’язків. Їм легше дається засвоєння соціально прийнятних і заохочуваних форм поведінки. Вони більш енергійні та впевнені в собі, у них краще розвинені почуття власної гідності і самоконтроль, їм легше вдається налагодити хороші відносини з однолітками.

3.       Ліберальний стиль виховання. Такі батьки не достатньо або зовсім не регламентують поведінку дитини, проявляючи беззастережну батьківську любов. Дітям надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Батьки прагнуть бути завжди з дитиною, вирішувати за неї всі її проблеми. Дитина займає центральне місце в сім'ї. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно.

Поблажливі батьки – імпульсивні, агресивні діти. Як правило, поблажливі батьки не схильні контролювати своїх дітей, дозволяючи їм робити, як заманеться, не вимагаючи від них відповідальності і самоконтролю. Такі батьки дозволяють дітям робити все, що їм захочеться, аж до того, що не звертають уваги на спалахи гніву та агресивну поведінку, в результаті яких трапляються неприємності. У дітей виникають найчастіше негаразди з. дисципліною, нерідко їх поведінка стає просто некерованою. Зазвичай батьки приходять у відчай і реагують дуже гостро – грубо і різко висміюють дитину, а в поривах гніву можуть застосовувати фізичне покарання. Вони позбавляють дітей батьківської любові, уваги і співчуття.

4.       Індиферентний стиль виховання. Між дітьми і батьками складаються холодні взаємини. Батьки обтяжені власними проблемами, не мають сил на виховання дітей. Вони часто байдужі до власних дітей, не встановлюють жодних обмежень.

При такій поведінці батьків дитину ніщо не втримує від вияву асоціальної поведінки.

 

 Психологічне здоров’я дитини

Проблема психічного здоров’я дітей є однією з найактуальніших на сьогоднішній день. Під натиском негативних впливів сучасного життя емоційна сфера дитини піддається величезним перевантаженням. Сім’я є для дитини дошкільного віку одним з головних соціальних інститутів, що забезпечує необхідні умови для збереження і підтримки психічного здоров’я дитини.

Стиль відносин дорослих до дитини впливає на психічне здоров’я дітей: так, невпевненість дитини в позитивному ставленні дорослих до себе провокує подавлену агресивність, тривогу, страх.

У повсякденному житті дитина оточена увагою і турботою найближчих дорослих, і, здавалося б, не повинно бути приводів для занепокоєння. Однак і серед дітей, які виховуються в родині, спостерігається досить високий відсоток психічних захворювань, в тому числі неврозів, поява яких зумовлена не спадковими, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать у сфері людських взаємин.

Крім того, за даними В. А. Колегової, А. І. Захарова та інших дослідників, найбільше число неврозів спостерігається у старшому дошкільному віці. Тому батькам з перших років життя дитини необхідно брати до уваги, що неврози у дітей не виникають, якщо батьки вчасно справляються зі своїми особистими проблемами і підтримують теплі взаємини в сім’ї, люблять дітей і добрі до них, чуйні до їхніх потреб і запитів, прості та безпосередні у зверненні, дозволяють дітям висловлювати свої почуття і вчасно стабілізують нервові напруження, діють погоджено в питаннях виховання, приймаючи до уваги відповідні орієнтації й захоплення дітей.

У психологічній літературі виділені і досить глибоко проаналізовані чинники, що мають вплив на психічне здоров’я дитини і, зокрема, на виникнення невротичних реакцій. Більшість з цих факторів носять соціально-психологічний, соціально-культурний та соціально-економічний характер.

Соціально-психологічний фактор – це гармонія подружніх взаємин, сімейного виховання, дитячо-батьківські відносини. Діти-дошкільнята мають дуже тісний емоційний зв’язок з батьками (особливо з матір’ю).

Соціально-культурний фактор обумовлений прискоренням темпу життя, дефіцитом часу, завантаженістю батьків, їх невротизацію.

Соціально-економічний фактор. На емоційну атмосферу в сім’ї, а, отже, і на психофізичне благополуччя дитини, впливають і соціально-економічні чинники, такі як незадовільні житлово-побутові умови, зайнятість батьків, ранній вихід матері на роботу, влаштування дитини в ясла або звернення до послуг няні, рання розлука з матір’ю.

  

Теми для повідомлень

Основні патогенні типи виховання. Гіпоопіка: явне емоційне відкидання, перфекціонізм, компенсаторна гіпоопіка, гіпопротекція, прихована гіпопротекція, потураюча гіпопротекція.

Виховання по типу підвищеної моральної відповідальності. Суперечливе виховання.

Причини неадекватного батьківського ставлення до дитини.

Роль батька і матері у вихованні дитини.

 

 

 Лекція 4

Тема. Подружні конфлікти

План

1.     Види подружніх конфліктів, їх причини.

2.      Стадії конфліктів та шляхи їх розв’язання.

3.     Стресові ситуації в сім’ї. Фізичні та психологічні наслідки.

 

Література

1.       Дуткевич Т. В. Конфліктологія з основами психології управління: навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – стор. 105 – 113.

2.       Пірен М. І. Конфліктологія: підручник. – К.: МАУП, 2007 – стор. 99 – 100.

 

Інтернет джерела

https://pidruchniki.com/20080215/psihologiya/simeyni_konflikti

https://pidruchniki.com/84459/dokumentoznavstvo/konfliktni_situatsiyi_metodi_rozvyazannya

 

Види подружніх конфліктів, їх причини

Сім'я постійно перебуває в процесі розвитку, в результаті цього виникають непередбачені ситуації, а членам сім'ї доводиться реагувати на всі зміни. На їхню поведінку в різних ситуаціях впливають темперамент і характер особи. Не дивно, що в кожній сім'ї між її членами з неминучістю виникають різного роду зіткнення. У житті кожної сім'ї, яка існує тривалий час, є етапи, коли відбуваються важливі зміни, здатні викликати конфліктні ситуації. Назвемо основні з них.

Первинний етап триває до одного року сумісного життя, тоді відбувається адаптація подружжя один до одного. Згідно зі статистичними даними опитувань, протягом першого року сумісного життя в Україні руйнується понад 20 відсотків шлюбів.

Другий етап пов'язується з появою дітей, яким необхідно приділяти багато уваги, що різко обмежує можливості подружжя в професійному зростанні та задоволенні особистих захоплень, накопичується втома, можуть виявлятися протилежні уявлення з питань виховання та професійної орієнтації дітей, що може провокувати міжособистісні конфлікти.

Третій етап пов'язаний з появою нових членів сім'ї – невісток, зятів, онуків, літніх батьків, а з іншого боку, настають зрілість і старість, що також створюють свої проблеми.

Кожний з цих періодів характеризується своїми специфічними конфліктними ситуаціями. Крім того, на виникнення конфліктів у сім'ї на будь-якому етапі її розвитку можуть впливати різні зовнішні чинники. Це зміни, що відбуваються в суспільстві, наприклад, зміна моральних і культурних критеріїв, утвердження культу накопичення та орієнтація на задоволення потреб при зниженні соціальної захищеності сім'ї.

Причини конфліктів. У перший період найбільш типовими причинами конфліктів є:

• міжособистісна несумісність;

• претензії на лідерство;

• претензії на перевагу;

• розподіл домашніх справ;

• претензії на управління сімейним бюджетом;

• реакція на поради родичів і друзів;

• інтимно-особиста адаптація.

Міжособистісна несумісність дає про себе знати у тому випадку, коли за індивідуально-психологічними характеристиками у кожної сторони є своя, протилежна думка. Для уникнення подібних конфліктів необхідно знати особливості характерів один одного і разом вчитися управляти ними. Нелегко з уже сформованих двох "я" прийти до одного "ми". Проте спільна терпляча робота над собою створить умови для безконфліктної взаємодії в подальшому житті.

Слід пам'ятати, що дружина чи чоловік (або обидва) можуть бути ще до шлюбу лідерами. Збереження таких позицій у шлюбі може стати причиною постійних конфліктів. Лідер може вести сім'ю за собою вдало, а може пригнічувати ініціативи іншого, формуючи в нього внутрішнє протистояння, що призведе до відкритого або прихованого конфлікту. Виходом із такої ситуації можуть бути взаємне обговорення проблем, категорична відмова від претензій на лідерство та лояльне ставлення до альтернативної думки іншого і сумісне вирішення сімейних питань.

На початковому етапі сімейного життя нерідкі випадки, коли один із членів подружжя прагне довести свою перевагу іншому, що також призводить до конфліктних ситуацій.

Деякі сімейні пари розділяють домашню роботу на жіночу та чоловічу. Є сім'ї, в яких ця проблема особливих інцидентів не викликає. Проте для багатьох розподіл домашніх справ є вічною і нерозв'язною проблемою та причиною конфліктних ситуацій. Впливають на це типи осіб подружжя чи лінь одного з них (або їх обох). Коли чоловік і дружина кохають один одного, слід робити для коханої людини більше приємного. Варто взяти собі за правило, що в сім'ї всі справи загальні, всі значущі, і немає неважливих справ.

Проблеми між чоловіком і дружиною можуть виникати й у тих випадках, коли дружина заробляє більше чоловіка та коли вона йому про це постійно нагадує, прагнучи принизити його чоловічу гідність.

Конфліктні ситуації можуть виникати й тоді, коли одному з членів подружжя здається, що інший неощадливо витрачає гроші й купує речі, без яких можна обійтися. Конфліктів буде менше, якщо витрати будуть завжди узгоджені між подружжям. У таких випадках кожному будуть відомі можливості бюджету, і кожен знатиме, що без його участі жодних серйозних витрат не буде.

Слід мати на увазі, що й інтимно-особиста адаптація вимагає від подружжя досягнення морально-психологічної та фізіологічної задоволеності один одним. Якщо один із подружжя починає відчувати психологічні або фізіологічні незручності від інтимної близькості, невдоволеність її результатами, то проблема не буде вирішена сама собою. При появі в цій сфері яких-небудь незручностей, які не вдається подолати самотужки, необхідно обов'язково звернутися до фахівця.

Другий період, що викликає кардинальні зміни, пов'язаний із появою в родині дітей. У цей час причин для появи конфліктних ситуацій з'являється значно більше, виникають проблеми, яких раніше не було. Дитина вимагає до себе уваги 24 години на добу. Дружина стає матір'ю, вона годує дитину, більше часу приділяє їй, у неї накопичується втома, особливо якщо дитина неспокійна, їй необхідний відпочинок не тільки фізичний, а й психологічне розвантаження. Багато жінок у такому стані стають дратівливими, неадекватно реагують на деякі дії чоловіка. Конфлікт може виникнути через будь-який привід. У цих умовах чоловік зобов'язаний ставитися до дружини з більшою увагою, ніж до народження дитини.

Дитина в сім'ї зростає, додаються проблеми виховання, навчання, професійної орієнтації тощо, виникають нові причини для розбіжностей, які можуть сприяти появі міжособистісних конфліктів між батьками та дітьми. До конфлікту можуть призвести різні думки батьків з питань покарання дитини.

У третьому періоді, коли в сім'ї з'являються нові члени (невістки або зяті), може виникнути чимало причин для міжособистісних конфліктів. Варіантів появи нової людини в сім'ї може бути багато, проте найпопулярнішим є той, коли чоловік приводить дружину в родину, до батьків. У таких випадках можливі конфлікти: мати-невістка, мати-син, син-дружина. Ці конфлікти з неминучістю втягують у свою орбіту батьків сина і родичів його дружини.

Мати сина після його одруження може претендувати на те, щоб він приділяв їй стільки ж уваги, як і до одруження. А син, як того вимагає природа, всю увагу приділяє молодій дружині. Мати починає ревнувати і шукає приводу для конфліктів як із сином, так і з невісткою, починає втягувати в конфліктну ситуацію чоловіка.

Після вступу в шлюб молодих людей всім слід зрозуміти, що не лише вони, а й усі родичі переходять в абсолютно нову якість, не відому раніше нікому з них, – з'явилася нова людина в сім'ї. Всі зусилля родичів мають бути спрямовані на те, щоб допомогти молодому подружжю знайти взаєморозуміння. Все в новій родині має бути спрямовано на її зміцнення, не на руйнування і провокування конфліктів, а на їх попередження.

 

Стадії конфліктів та шляхи їх розв’язання

Конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів суб'єктів взаємодії.

Конфліктна ситуація включає суб'єкт і об'єкт можливого конфлікту. Проте розвиток конфлікту можливий лише за наявності інциденту – одна сторона конфлікту своїми діями завдає шкоди іншій стороні спілкування. Якщо протилежна сторона відповідає таким самим чином, конфлікт із потенційного перетворюється на актуальний.

Особливості сімейних конфліктів виявляються в їх динаміці, а також у формах протікання.

Динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (стадіями):

1.     Виникнення конфліктної ситуації.

2.     Усвідомлення конфліктної ситуації.

3.     Відкрите протиборство.

4.      Розвиток відкритого протиборства.

5.      Вирішення конфлікту.

6.     Емоційне переживання конфлікту).

Але сімейні конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного з етапів, формами протиборства (докори, образи, сварка, сімейний скандал, порушення спілкування і т. п.), а також і способами їх подолання (примирення, досягнення згоди, полагодження відносин на основі взаємних поступок, розлучення й ін.).

Попередження і вирішення сімейних конфліктів

Попередження і вирішення конфліктів у сім’ї слід розглядати як основні види діяльності щодо управління такими конфліктами. Часто при подоланні сімейних конфліктів користуються послугами посередника.

Попередження сімейних конфліктів залежить від всіх членів сім’ї, перш за все, від подружжя. При цьому слід мати на увазі, що деякі дрібні сімейні сварки можуть мати позитивну спрямованість, допомагаючи прийти до згоди зі спірних питань і запобігти більш глибокому конфлікту. Але у більшості випадків сімейних конфліктів допускати не слід.

Основні шляхи попередження сімейних конфліктів залежать від потенційних суб’єктів конфліктної взаємодії (подружжя, батьків, дітей, родичів тощо). З кожного конкретного випадку можна знайти корисні поради в рекомендованій літературі.

Назвемо лише найзагальніші шляхи попередження сімейних конфліктів відповідно до соціальних закономірностей розвитку сім’ї. такими шляхами є:

  • формування психолого-педагогічної культури, знань з основ сімейних відносин (в першу чергу це стосується подружжя);
  • виховання дітей з урахуванням їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, а також емоційних станів;
  • організація сім’ї на засадах рівноправності, формування сімейних традицій, розвиток взаємодопомоги, взаємної відповідальності, довір’я і пошани;
  • формування культури спілкування.

 

Існують різні методи розв'язання конфліктних ситуацій.

У конфліктній ситуації необхідно з’ясувати позиції та інтереси сторін (учасників конфлікту).

«Позиція» – те, на чому людина наполягає в конфліктній ситуації, а «інтерес» – реальна потреба людини.

       Дуже часто учасники конфлікту бачать лише позиції, а інтереси та потреби є прихованими. Ключ до успіху – переключити дискусію від позицій до потреб та інтересів. Запитати учасників ЧОМУ? Такий спосіброзв’язання конфлікту є найоптимальнішим.

Вирішення сімейних конфліктів може бути забезпечене досягненням згоди із спірних питань. Це найсприятливіший варіант подолання будь-яких сімейних конфліктів.

Але є і не конструктивні форми подолання таких конфліктів. Прикладом цього може бути припинення контактів з дітьми чи іншими членами сім’ї, позбавлення батьківських прав і т. п. Такі наслідки важким тягарем лягають на батьків або дітей, викликають у них важкі емоційно-психологічні переживання.

Особливою формою подолання подружніх конфліктів є розлучення. Розлучення приносить звільнення від проблем, що нагромадилися. Але часто воно задовольняє інтереси тільки однієї із сторін і викликає важкі нервово-психічні переживання в іншої.

  

Стресові ситуації в сім’ї. Фізичні та психологічні наслідки

Сімейний стрес – порушення гомеостазу сім’ї.

Стресори:

1. Соціально-психологічні.

2. Сімейні взаємовідносини (рольовий баланс, об’єм роботи, котру виконує людина у зв’язку з роллю).

3. Рутинізація.

4. Індивідуальні особливості.

Труднощі можуть виникати в кожній із сфер сімейного життя – у сфері подружніх відносин, дитячо-батьківських, у сфері взаємодії сім'ї з соціумом, в господарсько-побутовій сфері, в інтимно сексуальній та репродуктивній сфері тощо.

Труднощі і стреси, пережиті родиною, перевіряють сімейну систему на міцність, життєстійкість і здатність відновлювати сили після перенесеної напруги. Але, накопичуючись і перекриваючи один одного, сімейні труднощі можуть деструктивно впливати на внутрішньосімейний клімат, приводити сім'ю до ситуації ризику для її благополуччя і здоров'я. Сімейні труднощі розглядаються як певні ситуації чи події в житті родини, значущі для її членів, загрозливі втратою або знищенням будь-якої цінності, що створюють несприятливий і приводить до вразливості фон сімейних відносин.

Сімейний стрес – це переживання загальної напруги і негативних почуттів різними членами родини у відповідь на вимоги соціального середовища (ситуації), що перевищують можливості членів родини і створюють загрозу втрати сімейних цінностей.

Кожен з етапів життєвого циклу сім'ї характеризується специфічними стресами і труднощами, що виникають як наслідок нормативних змін в сімейній структурі.

 

Завдання для самостійної роботи

Опрацювати статтю – Котлова Л.О. Сімейні труднощі на різних етапах життєвого циклу сім’ї / Людимла Олександрівна Котлова // Publishing Centerof the European Association of pedagogues and psychologists Science”, Prague, 2014. – Vol. 2. – P.176-182

З статті  виписати основні, найбільш часті і значимі для благополуччя сім'ї, життєві труднощі на кожному з трьох етапів її життєвого циклу:

1) молода сім'я без дітей;

2) сім'я з дітьми-підлітками;

 3) сім'я на стадії «порожнього гнізда». 

 

 Лекція

Тема. Насильство та ревнощі в сім’ї

План

1.     Насильство в сімї як соціальна проблема.

2.     Види домашнього насильства.

3.     Причини домашнього насильства.

4.     Насильство стосовно дітей.

Література

1.       Батьків не обирають… (проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні), К., А.Л.Д., 1997 – 144с.

2.      Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. – К., СДМ - Студіо, 1999. – 64с.

3.      Семешна Н.Ю. Психолого-педагогическая коррекция детско-родительских отношений. – М.: Издат. Центр Вмедос, 2001, 96с.

4.       Хархан О. Стосунки батьків, дітей, та їх вплив на поведінку підлітків // Соціальна психологія. – 2003. - №4, 139 – 142с.

Інтернетресурс

https://vzvo.gov.ua/innovatsiyni-osvitni-tekhnolohii/362-nasyllya-v-simi-metodychnyy-posibnyk

 

1.     Насильство в сім’ї як соціальна проблема

В останні роки проблема насильства над жінкою  та дитиною в сім'ї все більше привертає увагу фахівців. У США та Західній Європі перші роботи, присвячені цій проблемі, стали з'являтися починаючи з 70-х років. Пізніше були розроблені різні соціальні програ­ми для профілактики наслідків такого насильства.

В Україні проблема насильства над жінкою та дитиною в сім'ї тривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціологів, психологів та соціальних працівників. Нею займалися, в основному, кри­міналісти при вивченні злочинів, які здійснювалися в сімейно-побутовій сфері. Однак, практика останніх років доводить концептуальне осмислення цього питання на державному рівні. Свідченням цього є і прийняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства в  родині.

В Україні відбуваються перші спроби запровад­ження й реалізації певних моделей роботи: превен­тивної, навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів (оч­них та заочних), центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапев­тичних програм (індивідуальних та групових).

За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім'ї»,  домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти.

Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.     

 

 

2.     Види домашнього насильства

За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» розрізняють чотири види домашнього насильства:

• фізичне;

• психологічне;

• економічне;

• сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї – це навмисне нанесення побоїв, тілесних уш­коджень одного члена сім'ї іншим, яке може призвести чи призвело до по­рушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї – це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

 Психологічне насильство в сім'ї – це насильство, пов'язане з тиском од­ного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або пог­рози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподі­яти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї – це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю, або навіть призвести до смерті постраждалого.

За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього на­сильства. Офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім'ї.

 

3.     Причини домашнього насильства

1.       Метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним «розпорядником» її життя. Підкоряючись, жертва стає безпо­радною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не нама­гається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насиль­ства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти.

2.       В українському суспільстві «не прийнято» розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі «змовою мовчання» та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї: наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягнувши успіху в службовій кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, «сама винна» в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного во­гнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки аг­ресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насиль­ства мають циклічний характер: випадок насильства – примирення – заспокоєння – посилення напруги – і знову насильство. Кожного на­ступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство – ста­вати більше інтенсивним та жорстоким.

 

4.     Насильство стосовно дітей

Спеціалісти виділяють чотири основні форми жорстокого поводження з дітьми:

1.  Фізичне насильство – це навмисне завдання фізичних ушкоджень дитині, а також свідоме позбавлення свободи, помешкання, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, які можуть призвести до смерті дитини, викликати порушення фізичного та психічного здоров`я.

2.  Сексуальне насильство – це залучення дитини з її згоди (або без такої) у сексуальні дії з дорослими задля задоволення або вигоди останніх.

3.  Психологічне (емоційне) насильство – це періодичний, тривалий або постійний психічний вплив на дитину, спрямований на навмисне приниження її честі й гідності, що стає причиною образ, страху, невпевненості в собі, гальмує розвиток особистості й призводить до формування патологічних рис характеру.

4.  Зневага до потреб дитини – хронічна нездатність батьків або піклувальників забезпечити основні потреби дитини в їжі, одязі, житлі, медичному обслуговуванні, освіті, захисті та догляді через ряд об’єктивних причин (бідність, психічне захворювання, недосвідченість), а також без них. До нехтування дитиною належить спричинення або потурання заподіянню шкоди, зокрема надмірні тілесні покарання, заохочення до наркотиків та алкоголю, яке призводить до втрати дитиною самоконтролю та формування в неї стійкої залежності.

Психологічне насильство щодо дитини – нестача в родині доброзичливої, здорової атмосфери, яка сприяє емоційному зростанню та росту самооцінки дитини. Воно може  виявлятись в таких формах:

• зневага – послідовна нездатність батьків або особи, яка здійснює догляд, надати дитині належну підтримку, увагу, турботу;

• психологічне жорстоке поводження – хронічне приниження, ображання та висміювання дитини, знущання над нею. До різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

– поводження з дітьми як з рабами, слугами чи підлеглими;

– поводження з дітьми як зі своєю власністю;

– використання переваг дорослої людини (росту, розмірів та сили) та посилання на них як на аргумент, що підтверджує власну правоту;

– жорстокість щодо інших істот та людей;

– крики, стресогенна поведінка;

– залякування та навіювання страху за допомогою розповідей, дій, поглядів; застосування погроз як аргументу при вихованні. Серед найбільш стресогенних та вразливих для психіки дитини слід назвати погрози кинути або розлюбити дитину, покінчити життя самогубством, заподіяти фізичну шкоду дитині або собі, заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам або пошкодити чи викинути значущі для дитини речі, віддати дитину до міліції, спецшколи, притулку, інших родичів та психіатричної лікарні, принизити дитину в очах важливих для неї людей. Крім того, деформують психіку загрози суворого покарання Богом, судом, «силами зла» за вчинки дитини;

– приниження та постійне присоромлення дитини незалежно від її дій, підкреслення її недоліків навіть, коли їх нема;

– звинувачення дитини у власних невдачах, скарги на її поведінку, вчинки, дійсні або міфічні вади (втому числі особистісні) для тиску на дитину;

– використання дітей як довірених осіб та об’єкту шантажу в конфліктах між батьками;

– відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

– непослідовність у виховних діях.

Отже, думка, ніби сімейне виховання не може обійтись без насильства, є неправильною. Форми «батьківської турботи», про які ми згадали вище не можна вважати як такі, що є «необхідними для забезпечення виховного процесу».

Куди можна звернутися, якщо ви стали свідком або жертвою домашнього насильства

§  психолог, соціальний педагог,  вихователі, педагоги навчального закладу;

§  міліція (тел. 102);

§  Національна «гаряча лінія» з питань насильства та захисту прав дітей  

§  0-800-5003350

§  386 – З МОБІЛЬНОГО ТЕЛЕФОНУ БЕЗКОШТОВНО

§  Національна «гаряча лінія» по запобіганню торгівлі людьми

§  0-800-5002250

§  Департамент боротьби зі злочинами, пов'язаними торгівлею людьми

§   (0 44) 254 7604.

§   

§  Гаряча лінія "Служби розшуку дітей" 

§  0 800 50 14 14.

§   Цілодобовий телефон довіри з питань допомоги жертвам насилля у сім'ї

§  044 451-5-451

§  КЛІНІКА ДРУЖНЯ ДО МОЛОДІ

§  32-72-00

 

 Інструкційна картка до семінарського заняття

Тема. Вплив подружніх конфліктів та домашнього насильства на формування особистості дитини

Мета. Розширити знання студентів про причини, види та ознаки домашнього насильства; формувати вміння визначати види домашнього насильства на основі зовнішніх ознак; вчити студентів компетентно реагувати на випадки домашнього насильства. Розвивати психологічну компетентність.

Студенти повинні знати:

-         ознаки, характерні для різних видів насильства;

-         особливості поведінки батьків або опікунів, що дозволяє запідозрити жорстокість по відношенню до дитини;

-         послідовність своїх дій, коли вони стали свідками домашнього насильства;

-         наслідки жорстокого поводження, насильства для дитини: психологічні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові  тощо.

Студенти повинні вміти:

-         за ознаками визначати чи зазнавала дитина насильства з боку дорослих;

-         дати професійно грамотні рекомендації батькам, діти яких піддалися жорстокому поводженню або насильству з боку дорослих;

План заняття

1.      Психологічна характеристика дітей, які виховуються в атмосфері насильства.

2.     Ознаки насильства у дитини.

3.     Вплив насильства на розвиток дитини.

 

Теми співдоповідей

1.     Феномен подружніх ревнощів: генеза розгортання, детермінанти.

2.     Ревнощі жінок і чоловіків: типове та нетипове.

Інтернет джерела

https://rm.coe.int/guidelines-druk-2-/168075de3b

https://don.kyivcity.gov.ua/files/2018/5/22/mon.pdf

1.     Психологічна характеристика дітей, які виховуються в атмосфері насильства

 

Найчастіше жертвами батьківського насильства є малюки до 3 років, а також діти з психічними і фізичними відхиленнями – як найбільш  «дратівливі»  і одночасно безпорадні істоти.

Діти, які зазнали насильства, часто шукають та знаходять позбавлення від власних проблем в асоціальному середовищі. Це, в свою чергу, призводить до формування в них пристрасті до алкоголю, наркотиків, крадіжок та інших кримінальних вчинків. Досвід сексуального зловживання, особливо в сім’ї, частіше за все супроводжується ще цілою низкою симптомів, серед яких можна визначити:

 • депресивні розлади та суїцидальні наміри. Спостерігається істотне зниження інтересу до того, що раніше займало дитину, виникають думки про смерть або спроби самогубства. Водночас, чим молодша дитина, тим рідше виникають суїцидальні думки, але депресія виявляється у формі скарг: «Не хочеться їсти, не цікаво грати». Поки в дитини не сформовані уявлення про життя і смерть, спроби самогубства майже не виникають, тому в дітей, молодших за 6-8 років, суїцидальна поведінка є рідкісною, на відміну від підлітків;

• почуття провини та відповідальності за те, що сталося;

• низька самооцінка. Діти, постраждалі від сексуального насильства, відчувають безпорадність, власну провину, зневіреність у своїх силах та, як правило, погано ставляться до себе. Більшість з дівчат очікують, що тепер до них будуть ставитися як до повій, і поводяться відповідно;

• саморуйнівна поведінка (поведінка, спрямована на знищення власної особистості: алкоголізація, наркотизація, схильність до небезпечних пригод тощо). Займаючись самокатуванням, заподіюючи собі шкоди чи фізичного болю, дитина нібито допомагає собі повернутися до реального життя, тому що у своїх думках та почуттях вона постійно перебуває в пережитій травмуючій ситуації. По-перше, переносити фізичний біль легше, ніж відчувати душевні страждання. По-друге, діти карають себе, оскільки вважють себе поганими.

• зневіра у можливостях отримати допомогу, зникнення довіри до людей.

У різному віці реакція дитини на травму, пов’язану із сексуальним насильством, може виявлятися по-різному:

• для дітей до 3 років – страхи, сплутаність почуттів, у поведінці відзначаються порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, сексуальні ігри;

• для дошкільників (3 - 6 років) – пасивна реакція на біль, примирення із ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості, болісна реакція на критику; брехливість, схильність до злодійства та підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні більш молодшому віку (енурез, ссання пальців, втрата або утруднення мовлення тощо), а також негативізм, відчуження та агресія поряд із надмірною поступливістю та улесливістю. Слід також зазначити наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації.

 

2.     Ознаки насильства у дитини

Ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути недостатня вага; затримки у розвитку, ссання пальців, нав’язливі розгойдування; недотримання правил особистої гігієни; одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини; часті звернення до медичних закладів, зростаюча кількість ушкоджень; відсутність необхідного лікування; невідповідність отриманих ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або її батьки чи піклувальники.

Наочні ознаки фізичного насильства щодо дитини

Фізичне насильство – тілесні покарання, заподіяння ушкоджень, втягнення дітей до вживання алкоголю та наркотиків

Ознака в дитини

• крововиливи сітківки ока; • зсув суглобів, переломи кісток, гематоми; • енурез та енкопрез; • забиті місця на тілі, сідницях, або голові, які мають особливу форму предмета (наприклад, має форму пряжки ременя, долоні, лозини); • рани і синці різні за часом виникнення та/або у різних частинах тіла (наприклад, на спині і грудях одночасно), або незрозумілого походження; • сліди укусів людиною; • незвичні опіки (наприклад, цигаркою або розжареним посудом); • самокаліцтво (заподіяння дитиною травм самій собі).

Наочні ознаки сексуального насильства щодо дитини

Сексуальне використання дитини для задоволення сексуальних потреб дорослих, втягнення до заняття проституцією, в тому числі до порнографічних дій і т. п. з метою одержання прибутку

 Ознака в дитини • знання термінології та жаргону, не властиве дітям певного віку; • висипи в паху, захворювання, що передаються статевим шляхом (для дітей молодшого та підліткового віку); • ознаки вагінального або анального проникнення стороннього тіла; • підліткова проституція; • вагітність (для молодших підлітків); • сексуальні злочини серед неповнолітніх; • сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих; • нерозбірлива та/або визивна сексуальна поведінка; • уникнення контактів з ровесниками, відсутність догляду за собою; • ігри сексуального характеру, що не відповідають віку дитини (для дітей, молодших за юнацький вік); • синдром «брудного тіла»: постійне перебування у ванній, під душем, що має надмірний характер; • вжиття дитиною запобіжних заходів, щоб важче було знімати одяг (багато пасків, одночасно надягнені декілька пар штанців тощо); • сексуалізація поведінки: ініціювання сексуальних дій з іншими, схиляння однолітків або молодших дітей до сексуальних маніпуляцій; • відверті пропозиції або натяки дітям або дорослим щодо готовності задовольнити їх сексуальні примхи; • залучення до комерційного сексу.

Наочні ознаки економічного насильства щодо дитини

 Економічне насильство – свідоме нехтування потребами дитини, послідовна відмова забезпечити її життєві потреби в їжі, одязі, житлі, медичному обслуговуванні.

 Ознаки • ознаки недоїдання, наднизька вага, яка не відповідає віку дитини, здутий від недоїдання живіт, постійно хворобливий вигляд дитини; • дитина шукає недоїдки та харчується ними, збирає пляшки тощо; • застарілий брудний одяг, який не відповідає віку дитини (замалий або завеликий) та погодним умовам; • дитина виглядає вкрай неохайною: брудне, обскубане волосся («сороче гніздо» на голові), брудна шкіра, поганий запах, відсутність зачіски тощо; • відсутність в дитини речей першої необхідності; • постійне невідвідання шкільних занять без поважних причин, особливо в сезон сільськогосподарських робіт; • втечі з дому; • брак необхідного медичного лікування (неліковані захворювання, неліковані зуби тощо), часті захворювання, спричинені браком гігієни; • дитина залишена на саму себе, жебракує, займається бродяжництвом, дрібними крадіжками, зокрема, чужої їжі, грошей тощо; • є інформація про трудову діяльність дитини (особливо молодшого віку), дитина постійно втомлена, може засипати на уроках; • дитину уникають інші діти

Наочні ознаки психологічного насильства щодо дитини

Психологічне насильство – відсутність любові та уваги до дитини, приниження її людської гідності або нехтування нею.

 Ознаки • агресивність, схильність до нищення і насильства, вибухи гніву, ворожість до оточення; • уповільнене мовлення, нездатність вчитися, відсутність знань, загальновідомих дітям відповідного віку; • ознаки розумової відсталості внаслідок соціальної та педагогічної занедбаності; • надто висока зрілість та відповідальність порівняно зі звичайними для цього віку; • уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; • занизька самооцінка, тривожність; • надсильне та нав’язливе прагнення ласки та похвали; • демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідніст

 

3.     Вплив насильства на розвиток дитини

Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини. Деякі з них, навпаки, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалої, ексцентричної поведінки.

Розрізняють наближені та віддалені наслідки жорстокого і недбалого ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Такі реакції можуть проявлятися у прагненні кудись тікати, сховатися або глибокій загальмованості, зовнішній байдужності. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гнівом. У старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної нікчемності, неповноцінності.

 Віддалені наслідки – це порушення фізичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальна невлаштованість:

1) порушення фізичного і психічного розвитку – у більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються важкі фізичні покарання, лайка на адресу дитини і є "методами виховання", чи в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків-алкоголіків, наявні ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей «нездатністю до процвітання». Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі чи у тому та іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їхні однолітки. У таких дітей часто спостерігаються «дурні звички»: кусання нігтів, розгойдування. Та й зовні діти, що живуть в умовах зневаги їхніх інтересів, фізичних й емоційних потреб, виглядають по-іншому, ніж діти, що живуть у нормальних умовах: у них припухлі, «заспані» очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайність в одязі, інші ознаки гігієнічної занедбаності – педикульоз, висипання, неприємний запах від одягу і тіла.

2) різні захворювання як наслідок жорстокого поводження – можуть носити специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад, під час фізичного насильства наявні ушкодження частин тіла і внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток. Під час сексуального насильства можуть бути захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційнозапальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі і хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі із статевих органів і прямої 21 кишки, розриви прямої кишки і піхви, випадання прямої кишки. Під час емоційного (психічного) насильства часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тики, заїкуватість, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь;

3) психічні особливості дітей, які постраждали від насильства – практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони мають визначені особистісні, емоційні і поведінкові особливості, що негативно впливають на їхнє подальше життя. Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини. Деякі з них, напроти, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалої, ексцентричної поведінки. Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку пізнання про сексуальні стосунки, що проявляю в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи іграшками. Навіть маленькі діти, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велику кількість учасників. Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних з насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому. Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що «ти гірша за всіх». Внаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнені. Серед цих дітей, спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самотності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби закінчити життя самогубством.

Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто поєднано з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії. Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом відчувають труднощі у разі створення власної родини, вони не можуть дати своїм дітям досить тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми.

 

Рекомендації психологам у разі першої допомоги жертвам домашнього насилля: (цими порадами може скористатися  педагог у разі необхідності)

- Не кидайтеся відразу обіймати потерпілого. Візьміть його за руку або покладіть свою руку йому на плече. Якщо побачите, що це людині неприємно, уникайте тілесного контакту.

- Не вирішуйте за потерпілого, що йому зараз необхідно (він повинен відчувати, що не втратив контролю над реальністю).

- Не розпитуйте потерпілого про подробиці того, що сталося. Ні в якому разі не звинувачуйте його в тому, що сталося.

- Дайте потерпілому зрозуміти, що він може розраховувати на вашу підтримку.

- Якщо потерпілий починає розповідати про те, що сталося, спонукайте говорити не стільки про конкретні деталі, скільки про емоції, пов'язані з подією. Домагайтеся, щоб він говорив: «Це не моя провина, винен насильник»; «Було зроблено усе можливе в таких обставинах».

- Якщо потерпілий вирішив звернутися в міліцію, йдіть туди разом. При оформленні заяви, з'ясуванні прикмет злочинців він знову в подробицях переживе жахливу ситуацію. Йому буде потрібна ваша підтримка.

 Завдання для перевірки знань

 Завдання № 1

Розв’яжіть ситуації. З’ясуйте, який вид насильства наявний в кожній ситуації

Ситуація 1

Громадянин К. постійно пропонує своєму 16-річному сину алкогольні напої, а якщо той відмовляється, ображає його, а іноді б'є.

Ситуація 2

Піклувальники (обидва безробітні) 16-річної В., яка отримує пенсію за інвалідністю та стипендію в ПТУ, вилучають в неї всі отримані нею гроші, які витрачають на власні потреби та утримання двох рідних доньок. В. одягають сусіди; вони ж час від часу дають дівчині їжу. Піклувальники пояснюють своє поводження з дівчиною тим, що вона має бути вдячна їм за те, що вони взагалі опікуються нею після смерті її матері.

Ситуація 3

Десятирічні Оля і Леся відпочивали на березі моря. До них підійшли незнайомі чоловіки і запропонували навчити їх плавати. Коли вони опинились у воді, незнайомці дозволили собі брутальну поведінку.

Ситуація 4

Після закінчення школи-інтернату Іван повернувся до рідного села. З’ясувалось, що у його будинку проживає співмешканка померлого батька. Вона прогнала його з рідної хати.

Ситуація 5

 10-річний Р. живе в селі в сім’ї безробітних. Тому він постійно вимушений працювати на городі, займатися господарською роботою майже весь вільний від навчання час. Навчається він досить погано, тому що батьки не можуть допомогти йому з виконанням домашніх завдань. Крім того, хлопчик недоїдає, його харчування досить одноманітне, а основна їжа – це обід в шкільній їдальні. Батьки не купують йому одяг та взуття: він носить старі речі, які дають сусіди, а в теплу пору року майже весь час ходить босоніж...

 Завдання № 2

    Скласти пам’ятку для батьків «Сім’я – це простір без насильства».

         Завдання № 3

   Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захистуПоміркуйте, як вихователь ЗДО може організувати роботу з батьками з профілактики домашнього насильства? Які форми та методи роботи він може використати у своїй діяльності? Відповідь обґрунтуйте .

 

Завдання для самостійної роботи

до теми "Подружні конфлікти"

Опрацювати статтю – Котлова Л.О. Сімейні труднощі на різних етапах життєвого циклу сім’ї / Людимла Олександрівна Котлова // Publishing Centerof the European Association of pedagogues and psychologists Science”, Prague, 2014. – Vol. 2. – P.176-182

З статті  виписати основні, найбільш часті і значимі для благополуччя сім'ї, життєві труднощі на кожному з трьох етапів її життєвого циклу:

1) молода сім'я без дітей;

2) сім'я з дітьми-підлітками;

 

 3) сім'я на стадії «порожнього гнізда». 

 

      Відповіді надсилати на електоронну адресу  palagutaalona@gmail.com 

 

                                                                          Лекція

Тема. Проблема розлучень та повторних шлюбів

План

1.     Розлучення як ненормативна сімейна криза.

2.     Причини розлучень.

3.     Стадії розлучення.

4.     Повторні шлюби.

 

Розлучення як ненормативна сімейна криза

Будь-які відносини між людьми неминуче добігають до кінця. Якщо існує шлюб, то має існувати і розлучення!

Розірвання шлюбу (розлучення) вважається припинення шлюбу за життя подружжя. Розлучення було завжди, скільки існує інститут шлюбу, ймовірно, розлучення має такий же «стаж» як і сам сімейний інститут. Вічного і нерозривної шлюбу в історії суспільства не існувало. Форми розірвання шлюбу змінювалися з розвитком цивілізованості, історичного прогресу, ставлення до жінки, національних традицій.

Розлучення – процес припинення шлюбних взаємин при житті обох членів подружжя.

Процес розлучення зазвичай супроводжується негативними розумовими й емоційними переживаннями членів подружжя, а також їх близького оточення. На суспільному рівні розлучення є серйозною проблемою світового рівня.

Будучи річчю, що належала своєму господареві - чоловікові, жінка майже не користувалася ніякими правами, в тому числі і правом на розлучення. У XX в. загальний прогрес цивілізації і феміністичний рух на Заході сприяли зрівнянню жінок у правах з чоловіками з багатьох питань, у тому числі і з питань розірвання шлюбу.

У сучасній європейській сім'ї психологічне розлучення - це не просто розпад шлюбних відносин, це дестабілізація всього життєвого укладу.

Причини розлучень

Типові причини розлучень Потреба у розлученні зазвичай не виникає раптово, а є результатом тривалої внутрішньої боротьби членів подружжя.

На думку Л.Б. Шнейдер, існує ряд провокативних чинників, які збільшують вірогідність розпаду шлюбу:  

· досвід членів подружжя щодо розлучення їх батьків;

·  спільне проживання із батьками на їх жилплощі;

·  ранній або пізній вік одруження;

·  висока конфліктність одного чи обох членів подружжя;

·  нерівний рівень освіти та соціального статусу членів подружжя;

·  професійна зайнятість дружини чи бікар’єрна родина (і чоловік, і дружина зайняті побудовою професійної кар’єри);

· вимушене роздільне проживання подружжя (так звана дистанційна сім’я);

 ·  сексуальна незадоволеність у шлюбі, подружні зради,

·  відсутність довіри в подружніх взаєминах;

·  безпліддя одного з членів подружжя;

·  дошлюбна вагітність (так званий стимульований шлюб);

·  народження дитини в перші два роки шлюбу;

·  шкідливі звички (алкоголь, наркоманія).

Сукупне поєднання кількох цих факторів ризику створює значну загрозу шлюбним взаєминам. В Україні найбільш розповсюдженою причиною розлучень молодого подружжя визнано їх психологічну та практичну непідготовленість до сімейного життя (42%).

Найбільш розповсюдженими причинами розлучень українських подружніх пар середнього шлюбного віку є бідність, пияцтво та подружня зрада.

Фігурує також ряд інших чинників:

-         безвідповідальне ставлення до родинних обов’язків;

-         нове позашлюбне кохання;

-         несумісність характерів;

-         рутинізація родинного життя;

-         надмірні ревнощі;

-         втрата кохання до шлюбного партнера;

-         фізична несумісність;

-         відсутність дітей;

-         деструктивні втручання батьків чи інших родичів;

-         хвороба одного із членів подружжя;

-         шкідливі звички (алкоголізм, наркоманія, патологічна азартність).

Науковці встановили різну гендерну мотивацію розлучень подружжя. Так чоловіки найчастіше ініціюють розлучення через рутинізацію взаємин і позашлюбні зв’язки, а жінки – через пияцтво, агресію чоловіка, низьку матеріальну забезпеченість сім’ї та погані умови проживання.

 

Стадії розлучення

Фази розпаду емоційних відносин (за Стівеном Даком).

1.       Інтра-психічна (внутрішня). У одного або обох подружжя (зазвичай більше чутливого) з'являється відчуття внутрішньої незадоволеності. Можливі результати цієї фази:

 - змиритися з цим і на поверхні висловлювати задоволення або ніяк не проявляти свою незадоволеність;

 - зважитися на те, щоб висловити партнеру незадоволення.

2.       Інтер-психічна (між подружжям) або діадична - партнери обговорюють свої стосунки На цій фазі підвищується саморозкриття, подружжя пробують експериментувати. Це може тривати роками. Результат можливий так само у двох варіантах:

- перебудова відносин

- їх стабілізація;

- прийняття розпаду (якщо експеримент закінчився невдало).

3.       Соціальна фаза - в процес розпаду сім'ї залучаються інші люди (родичі, друзі). Факт розпаду повинен стати «загальним надбанням», повинен «санкціонуватися» іншими. Оточення повинно перестати сприймати подружжя як пару.

4.       Фаза обробки (ніби знову інтра-психічна). Результат цієї фази: припинення соціальних відносин, розпад сім'ї. Обидва колишніх чоловік і дружина переробляють отриманий досвід всередині себе і залишаються зі своїми переживаннями, спогадами. Результат цієї фази можливий у двох варіантах:

 - примирення з ситуацією, з собою, здобуття позитивних моментів, уроків, придбання особистого досвіду;

 - подія сприймається, як невдача, приписувана собі. Це тягне за собою зриви, істерики, неврози.

З практичної точки зору видається більш доцільним є поділ на періоди, в яких подружжю може знадобитися консультаційна та терапевтична допомога: період перед розлученням; період розлучення; період після розлучення.

1. Період перед розлученням. Основною метою цього періоду є досягнення продуманого, відповідального рішення незалежно від того, чи прагне подружжя зберегти дисгармонійний шлюб чи ні. У цей період ще можна попередити подачу заяви на розлучення або взяти її назад, якщо вона вже подана. Подружжю доцільно з'ясувати стосунки до розлучення, а також мотивувати  своє  рішення розлучитися.

2. Період розлучення. Це період, коли подружжя вже прийняли рішення про розлучення. На цьому етапі розлучення подружжю слід стримувати свої емоції, направити їх до спільного вирішення конкретних проблем, пов'язаних з розлученням, що є найбільш доцільним для обох сторін, і враховуючи, насамперед, інтереси і проблеми дітей Емоційний стан подружжя характеризується почуттями гніву і печалі, страху, провини, злості, бажанням відплати. Їм можна протиставити прагнення примиритися з втратою, почуття власної відповідальності, розвиток самостійності і формування нових цілей. Результатом цього періоду є згода з розлученням обох подружжя. Якщо рішення про розлучення було прийнято односторонньо, то партнер вважає його ініціатора винним і знову виникає відчуття втрати, зневаги, безсилля люті або безпорадності. Предметом суперечок і розбратів можуть стати питання майнового розділу або турботи про дітей. До юридичних питань відносяться розділ майна і квартири, виплата аліментів, визначення дітей до одного з батьків і укладення угоди про зустрічі з ними колишнього чоловіка. Більшість питань краще вирішувати на основі взаємної домовленості, наприклад питання про відвідування дітей або розподіл майна.

3. Період після розлучення. Основним завданням цього періоду є стабілізація становища і досягнення обома членами подружжям самостійності в нових умовах життя. Необхідно оволодіти новою ситуацією, що виникла при розриві подружніх відносин, і запобігти можливим невротичним і депресивним реакціям, що мають тенденцію до фіксації в цих умовах. До специфічних проблем власне періоду після розлучення відноситься продовження конфліктної ситуації між колишнім подружжям. Цьому особливо сприяє спільне проживання після розлучення в одній квартирі. Інше важливе питання, що виникає в період після розлучення, регулювання зустрічей дітей з батьками, в більшості випадків з батьком. Оптимальним є добровільна згода батьків, без суду; можливість таких зустрічей треба надавати у таких випадках: коли батько може зустрітися з дитиною (за домовленістю з матір'ю) або коли дитина цього захоче. Таким чином, дійсно створюється ситуація, близька до умов нормального функціонування сім'ї у відношенні зв'язку з дітьми. Завданням кожного з членів колишнього подружжя в даний період є досягнення нового, самостійного способу життя. Всі наслідки розлучення можна умовно розділити на три групи:

1)наслідки для суспільства;

2) наслідки для тих людей, що розводяться;

3) наслідки для дітей.

 

Повторні шлюби

Одним із варіантів облаштування особистого життя розлученої людини є спроба знайти своє родинне щастя у повторному шлюбі. На заваді цьому можуть стати як психологічні проблеми (тиск негативного досвіду попереднього одруження), так і демографічна ситуація (переважання кількості самотніх жінок над чоловіками у статусі холостяка). За даними вітчизняної статистики, впродовж 10-ти років після розлучення повторно одружується близько 68% чоловіків і лише 27% жінок. Середньостатистична різниця між першим і другим шлюбом становить близько 5,5 років. Це говорить про тривалий період відновлення душевної рівноваги після розпаду родини та краху сподівань щодо неї. Частина розлучених не може перебороти свій страх повторної помилки, деякі не хочуть обтяжувати себе новими зобов’язаннями і залишаються самотніми.

Якщо після розлучення діти залишились із матір’ю, то її шанси вдруге одружитись зменшуються втричі. Також в якості потенційних наречених відразу відсіюються алкоголіки, наркомани та інші неблагополучні чоловіки. З віком можливість повторно вийти заміж у жінки стає все меншою. Попри те, що у чоловіків шанси вдруге одружитись значно вищі, ніж у жінок, але значний відсоток сильної статі все-таки обирає холостяцький спосіб життя. Часто трапляється, що і повторний шлюб чоловіка виявляється невдалим по причині його хронічного егоїзму та непоступливості. Залучаючись до марафону пошуку ідеальної дружини, родини, чоловік може одружуватись кілька разів і кожного разу невдало. Повторний шлюб теж потребує адаптації подружньої пари один до одного, однак може бути більш стабільним, аніж перше одруження.

Різновиди повторних шлюбів:

1.     Шлюб розлученого чоловіка з молодою та бездітною жінкою.

2.     Шлюб розлученого чоловіка з розлученою жінкою з дітьми.

3.     Шлюб вдови з вдівцем.

4.     «Зворотний шлюб».

 

Завдання для самостійної роботи:

1.     З’ясувати  наслідки розлучень  для дітей та тих людей, що розлучаються.

2.Опрацювати (за посиланням) сторінки посібника 129-130 http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/19502/1/O_Stoliarchuk_PSS_IL.pdf. Виписати проблеми повторних шлюбів.

3.     Скласти власні правила-заповіді сімейного життя.

   

Відповіді надсилати на електоронну адресу  palagutaalona@gmail.com