Змістовий модуль 1.

Генеза гувернерства як соціально-педагогічного явища

 

Тема 1. Гувернерство в сучасних умовах: соціально-педагогічний аспект. Законодавча база діяльності гувернера.

План

1.  Визначення поняття «гувернерство». Професія гувернер.

2.  Етапи  розвитку гувернерства.

3.  Напрями роботи гувернера.

4.  Конвенція ООН про права дитини. Вибіркові статті Конституції України. Закон України «Про охорону дитинства». Закон України «Про дошкільну освіту».

 

1.       Визначення поняття «гувернерство». Професія гувернер

 

Головним осередком, де відбувається становлення і розвиток особистості, де формуються найбільш стійкі, соціально значущі елементи у вихованні, була і залишається сім’я. Як первинне соціальне середовище, в якому закладаються основи характеру і поведінки особистості, сім’я культивує моральні цінності залежно від етичної та культурної спадщини батьків, їхніх педагогічних знань і навичок, сімейних стосунків тощо.

Соціально-економічні перетворення в Україні зумовили суттєві зміни у вітчизняній освітній системі, появу альтернативних форм освіти й виховання. Переорієнтація громадського виховання на особистісно орієнтовану модель та законодавче закріплення можливості отримання освіти в сім’ї виявились важливими чинниками, які викликали до життя ідею домашнього виховання силами педагога-професіонала. Це сприяло відродженню інституту гувернерства як суспільно необхідного соціально-педагогічного явища.

Аналіз практики показав, що зростаючий попит на гувернерів не зумовив гострого дефіциту фахівців цього профілю, проте переважна їх кількість не має навіть педагогічної, тим більше спеціальної освіти. Отже, проблемою постав рівень фахової підготовки сучасних гувернерів.

Останнім часом багато сімей відмовляються від громадських освітніх установ із-за досить високого рівня захворюваності дітей у них, інші батьки хотіли б дати дітям більш якісну освіту того чи іншого змісту. Нарешті, сьогодні досить багато дітей, які потребують особливих умов навчання та індивідуального розвитку: ті, що погано адаптуються, важко долають жорстку регламентацію їхньої поведінки, діяльності, напруженість ритму освітньої установи, діти з проявами негативної девіантної поведінки. Особлива атмосфера розвитку і спеціального навчання є необхідною і для дітей з хронічними захворюваннями, з обмеженими можливостями, обдарованих дітей.

Негативне ставлення частини населення, особливо заможної, до одноманітної системи громадського виховання, що поступово перебудовується на особистісно-орієнтовану модель, виявилося важливим фактором, який викликав до життя ідею домашнього виховання силами педагога-професіонала.

 Домашнє виховання є суто індивідуальним, конкретним, персоналізованим, що цілком відповідає пріоритетам державної політики, зазначеним у Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті. Високий рівень домашнього навчання й виховання за всіх часів існування людства забезпечувала гувернерська педагогічна система.

Сьогодні професія «гувернер» уведена в Україні до переліку спеціальностей („Тимчасовий державний перелік професій”, код спеціальності 5131), що вказує на її офіційне визнання та інтенсивне поширення.

Гувернерство не належить сповна ні до родинної, ні до державної системи виховання. Воно знаходиться на межі цих систем. З одного боку, гувернерству притаманні індивідуальний підхід, неформальність у стосунках між вихованцем і наставником, властиві родинному вихованню. З іншого боку, у межах гувернерської практики можливий відчутний тиск держави, посилений державний контроль, приєднання системи домашнього виховання і навчання до державної Гувернерство становить окрему галузь педагогічної науки з завданнями, зі своїм понятійно-категорійним апаратом. Основні терміни «гувернер», «гувернантка».

Гувернер і гувернантка – це особи, які займаються індивідуальним навчанням і вихованням дітей у сім’ях чи в освітньо-виховних закладах закритого типу, умови перебування дітей в яких наближені до домашніх (за Євгенією Геннадіївною Сарапуловою).

Гувернерство (з фр. – управляти) – це цілісна педагогічна система й галузь педагогіки, що вивчає особливості індивідуалізованого формування у домашніх умовах освіченої, гармонійно розвиненої, комунікабельної особистості з активною життєвою позицією.

Гувернерство – феномен соціальної сфери сучасного суспільства, головною характеристикою якого є індивідуалізація виховання й навчання дітей в умовах родини, яке здійснюється спеціально запрошеним педагогом.

 

2.     Етапи  розвитку гувернерства

 

Дефініція «гувернер» виникла у XVI  у Франції та набула поширення в науці й побуті різних країн.

В "Українському педагогічному словнику" поняття "гувернантка", "гувернер" (від франц. – керувати) визначаються як особи, що наймалися для домашнього виховання й початкового навчання дітей у сім’ях дворян, вищих чиновників, буржуазії, купців.

Протягом багатьох століть існування гувернерства неодноразово змінювалися назви домашніх вихователів своєрідно для кожної країни: "кормильці", "педагоги", "наставники", "няні", "бонни", і це далеко не повний перелік. У зв’язку із значною кількістю назв та відмінністю в обов’язках цих людей траплялися неточності у визначенні. Наприклад, нянями могли називати і гувернанток, які виховували й навчали підлітків (11-15 років), і доглядачок, які піклувалися майже винятково про здоров’я дітей віком до 5 років. Відтак термінологія не завжди дає повне уявлення про функції спеціаліста, і в кожному окремому випадку необхідно ретельно аналізувати документальні матеріали. Тому дослідження проблеми генезису й розвитку гувернерства як історичного педагогічного явища потребує ґрунтовного вивчення суспільних умов та специфіки діяльності наставника в цих конкретних умовах.

Гувернерство як педагогічне явище постало з потреби у формуванні яскравої неординарної особистості, здатної здійснювати подальший поступ людської цивілізації. Гувернерство розвивалося в надрах родинного виховання, яке, у свою чергу, відображало педагогічну орієнтацію суспільства.

За багатовікову історію свого існування гувернерство пройшло кілька етапів розвитку.

1 етап. Гувернерство як форма індивідуального навчання й виховання дитини (виникло в епоху середнього палеоліту в системі суспільного виховання дітей та молоді).

2 етап. Завершення періоду розпаду первіснообщинного ладу (відбувається перетворення  гувернерства на систему індивідуального виховання дитини у сім’ї нерідними батьками – вихователями, які фактично виконували роль гувернерів.

3 етап. Гувернерство розвивається як система колективного виховання й навчання. В ролі наставників молоді у цій системі виступають знахарі, чаклуни, старійшини — еліта племені.

4 етап. З’являються перші гувернери, у VI столітті до н. е. в афінській заможній родині в обов’язки якого входить винятково формування у дитини хороших манер.

5 етап. У ІV-ІІ столітті до н. е. в Афінах знатні сім’ї запрошують учених-філософів для індивідуального навчання й виховання дітей. З Афін ця практика розповсюджується по світу. Висока оплата роботи філософів-наставників перетворює гувернерство на професію, яка дозволяє наставникові на гідному рівні забезпечити себе матеріально.

6 етап. Стародавні римляни розцінювали домашнє навчання й виховання як засіб задоволення потреби суспільства в самобутніх, освічених, нестандартно мислячих особистостях Офіційно, на державному рівні, гувернерство було вперше узаконене у II столітті до н. е. в Римі.

7 етап. У період середньовіччя, порівнюючи існуючі педагогічні системи, вищі кола суспільства визнають індивідуальне виховання й навчання в родинному середовищі як найбільш ефективне і сприятливе для розвитку дитини. Виконання гувернерських обов’язків у цей період знатними особами свідчило про високий рейтинг гувернерства у суспільстві та про високий суспільний статут гувернерів.

8 етап. Терміни "гувернер", "гувернерство" виникають у XVI столітті у Франції і швидко поширюються, перетворившись на загальноприйняті в науці й у побуті. Першим їх використовує у своїх працях відомий педагог М. Монтень. Він же стає автором перших методичних посібників для гувернерів. Батьки —_: представники заможних кіл суспільства зазначеної епохи — здебільшого самоусуваються від виховання дітей, повністю перекладаючи турботу про них на гувернерів .

9 етап. У XVIII столітті в Німеччині гувернерство стає педагогічною структурою, підпорядкованою державі й контрольованою державою. Працювати гувернерами тепер дозволяється виключно дипломованим спеціалістам. Приймається закон про обов’язкове складання іспитів кандидатами на педагогічні посади, відкриваються учительські семінарії

XIX століття можна вважати століттям розквіту гувернерства як системи домашнього виховання й навчання. Інтенсивно розвиваються традиції, започатковані у XVІІІ столітті в Німеччині.

10 етап. Працювати гувернерами дозволяється тільки дипломованим спеціалістам. Документ (диплом чи свідоцтво) видається за результатами складання спеціальних іспитів (екстерном чи випускних у навчальному закладі). Чітко розмежовуються кваліфікаційні рівні гувернерів. Ідея державного контролю усіх ланок освіти одержує у XIX столітті небувалого раніше розмаху. Особливо це стосується Російської Імперії, правляча верхівка якої панічно боїться розповсюдження революційних ідей з Європи й підвищення національної свідомості неросійських народів. Гувернерство перетворюється на органічну складову імперського освітньо-виховного механізму. Приймаються закони, якими передбачений майже абсолютний контроль системи домашнього виховання й навчання. Така всеохоплююча регламентація, мета якої — обернення гувернерства на важіль реалізації державної політики шляхом програмування певним чином домашнього виховання молодого покоління.  

Для цього періоду характерні: диктатура держави, повне приєднання системи домашнього виховання й навчання до державної освітньої системи, публікація достатньої кількості науково-методичної літератури для домашніх наставників і домашніх учителів.

XX століття внесло істотні видозміни в гувернерську систему. У більшості економічно розвинених країн світу гувернерство перетворилося з елітної у загальнодоступну послугу для населення. Цю подію слід розцінювати як одинадцятий — найвищий рівень розвитку гувернерства: надбання найбільш ефективної, елітної педагогіки стало надбанням кожного члена суспільства. Лише у колишніх соціалістичних країнах воно, як і у XIX столітті, залишилось елітним.

У XX столітті гувернерство виходить з-під спеціального посиленого державного контролю. Таке явище пояснюється загальнообов’язковим складанням іспитів (чи проходженням тестування) за програмою середньої школи, без яких молода людина не одержує документа, необхідного для продовження освіти чи подальшого працевлаштування. Відповідно, домашнє чи шкільне навчання орієнтується на державні програми, державний навчальний план, державні підручники, що робить діяльність домашнього вчителя цілеспрямованою і підконтрольною державі.

У XX — на початку XXI століття гувернерські методики спочатку експериментальним шляхом, потім масово впроваджуються в шкільну практику з метою здійснення індивідуального підходу до учнів.

Практика XX — початку XXI століття довела, що гувернерство є життєво необхідною галуззю педагогіки, без якої неможливо обійтись. Перспективи розвитку зазначеної галузі вимагають вивчення й узагальнення досвіду попередніх поколінь, пов’язаного з методикою індивідуалізованого навчання й виховання дитини. Вирішення цієї проблеми є важливим як для правильної організації формування інтелектуальної високоморальної особистості в сім’ї, так і для застосування знань з метою удосконалення суспільної освітньо- виховної системи.

З метою прищеплення дітям відповідної статі стереотипу поведінки, виховання хлопчиків доручалося й доручається нині переважно гувернерам, а виховання дівчаток — гувернанткам.

Нині діяльність гувернера вибудовується на договірних основах, які передбачають економічну угоду, визначення освітніх потреб суб’єктів й функціональних обов’язків домашнього педагога, і як результат – передачу окремих соціалізуючих функцій родини фахівцеві-гувернерові. Отже, призначення сучасного інституту гувернерства – задовольнити освітні і виховні потреби, що виникли в сучасних умовах у певних родинах.

3.     Напрями роботи гувернера

 

Визнаючи пріоритетну роль суспільного виховання та здобуття освіти, у державних документах чітко визначено, що дитина, зокрема дошкільник, може здобути її у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів й форм власності; у сім'ї, або за допомогою фізичних осіб з високими моральними якостями, які мають відповідну вищу освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг у сфері дошкілля та фізичний стан здоров'я яких дозволяє виконувати обов’язки педагога. Це забезпечує позитивне розв’язання державного завдання обов’язкової дошкільної освіти, надає можливості для вибору батькам форм освіти й виховання дітей відповідно до власного бачення і є законодавчим підґрунтям для функціонування гувернерства.

Функції сучасного гувернера різноманітні, що дозволяє виокремити їх у певні напрями професійної діяльності, як от – соціальне гувернерство.

Йдеться про соціального гувернера – спеціаліста з медико-соціальної та психолого-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів для роботи в сім'ях і соціальних закладах, метою діяльності якого є соціалізація дітей-інвалідів, застосування засобів первинної профілактики задля усунення несприятливих явищ у розвитку та функціонуванні психіки дитини, виявлення й розвиток потенційних можливостей самореалізації дітей-інвалідів, розповсюдження психолого-педагогічних знань серед батьків.

Соціальний гувернер – це вихователь, який працює з дитиною-інвалідом індивідуально, забезпечує її навчання, прищеплює навички самостійної роботи, розв’язує питання соціального забезпечення та проведення вільного часу.

Гувернер  забезпечує індивідуальний догляд, виховання та освіту в сім’ї дитини віком від трьох до десяти років (до закінчення початкової школи), тому працює в сфері діяльності “Людина-людина”. Соціальне замовлення на професію виникло у зв’язку з доцільністю здійснення індивідуального виховання обдарованих дітей, дітей з девіантною поведінкою (поведінка, що відхиляється від норми), хронічними захворюваннями.

Гувернер надає кваліфіковану допомогу під час підготовки дитини до навчання у школі, в період адаптації до нового шкільного режиму або допомагає учням, які відстають у навчанні.

У процесі навчання та виховання гувернер розвиває здібності дитини, навчає навикам самостійної роботи, забезпечує загальнокультурний розвиток дитини.

Гувернер спостерігає, як розвивається дитина, спілкується з батьками, може надати їм консультаційну допомогу з питань виховання та навчання. За бажанням батьків може також зайнятися корекцією поведінки дитини, звітує перед ними про досягнуті результати. Під час роботи несе повну відповідальність за життя та здоров’я дитини.

Умови роботи

Зазвичай гувернери працюють з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку у сім ї.

Гувернер сприяє розумовому і фізичному розвитку дитини, займається його моральним вихованням, прищеплює соціальні навички. На перший погляд, працювати з однією дитиною простіше, ніж з групою в дитячому садку. Однак гувернер відповідає за педагогічний процес повністю і взаємодіє не тільки з дитиною, але і з його батьками. По суті він стає наставником вихованця і помічником батьків у питаннях педагогіки.

 Це означає, що спільну мову доводиться шукати як з дитиною, так і з усією родиною.

Медичні обмеження

Робота пов’язана з великим емоційним напруженням (необхідністю пристосуватися до характеру дитини, вимог батьків, укладу сім’ї) і вимагає доброго здоров’я. Медичними протипоказаннями для роботи гувернером є туберкульоз, інфекційні захворювання шкіри. А також не допускаються до роботи особи з тяжкими розладами функцій нервової, серцево-судинної, травної систем, рухового апарату, епілепсією, стійкими розладами слуху та зору, порушенням мовлення.

Вимоги до гувернера

·                     любов до дітей

·                     чуйність, доброзичливість,

·                     терплячість і врівноваженість

·                     всебічно розвинена ерудиція

·                     вміння керувати увагою дитини

·                     комунікативність

·                     вміння вислухати, співпереживати

·                     висока загальна культура

·                     здатність до імпровізації

·                     охайність, акуратність

·                     працездатність і самовіддача.

 

Послуговуючись досвідом економічно розвинених країн, оптимальними шляхами розвитку гувернерства в Україні у XXI столітті дослідниками вбачається:

1) робота з розумово відсталими дітьми, з дітьми-інвалідами. Ця категорія гувернерів вважатиметься працівниками реабілітаційних центрів чи районних соціальних служб;

2) гувернери, які займаються вихованням і підготовкою дітей до школи, індивідуально працюють з обдарованими учнями, такими, що відстають, допомагають школярам виконувати домашні завдання і перебувають з ними кілька годин на добу, поки батьки знаходяться на роботі. Таких гувернерів і домашніх вчителів оптимально було б реєструвати в районних відділах освіти і закріплювати за школою чи дошкільним закладом за місцем проживання дитини;

3) батьки, які хотіли б доручити виховання своєї фізично і психічно здорової дитини няні чи гувернерові, - щодня, на кілька днів, на тиждень чи на період своєї відпустки - могли б звертатись до спеціального інформаційного центру при районному відділі освіти. Звіти гувернерів та відгуки батьків про їхню діяльність могли б стати підставою для визначення результатів педагогічної атестації, присвоєння категорій і звань. Робота гувернера має фіксуватись у трудовій книжці і зараховуватись до педагогічного стажу;

4) діяльність сучасних гувернерів у ролі батьків-вихователів у дитячих будинках сімейного типу. Цей напрям роботи в Україні законодавчо урегульований. Суттєве доповнення, яке має внестися до „Положення про дитячі будинки сімейного типу”, – обов’язкове проходження майбутніми батьками-вихователями курсів підготовки гувернерів, оскільки саме методика роботи гувернера, найбільше придатна для створення оптимальних виховних і розвиваючих умов у цих педагогічних мікроустановах.

З огляду на зазначене вище, можна зробити висновок про те, що сім’я як соціальний інститут за всіх часів виконує найважливішу роль у становленні і формуванні людської особистості та пристосуванні її до умов життя. І сьогодні, нарешті, спостерігаємо період поступового відродження на державному рівні родини як основного осередку соціального виховання, на допомогу якому у вихованні і навчанні дітей приходить така соціальна інституція, як гувернерство. Призначення сучасного інституту гувернерства полягає у задоволенні освітніх і виховних потреб, що виникли на сучасному етапі в окремих сім’ях, але є вельми значущими для суспільства у цілому.

 

4.     Конвенція ООН про права дитини. Вибіркові статті Конституції України. Закон України «Про охорону дитинства». Закон України «Про дошкільну освіту».

 

Конвенція ООН з прав дитини — міжнародний правовий документ, що визначає права дітей в державах-учасницях. Конвенція з прав дитини є першим і основним міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру, що присвячений широкому спектру прав дитини. Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років (якщо згідно застосовним законам повноліття не настає раніше) на повний розвиток своїх можливостей в умовах, вільних від голоду і нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань. Учасниками Конвенції з прав дитини є Святий Престол і всі країни-члени ООН, крім США, Південного Судану і Сомалі.

Закон України про «Про охорону дитинства» – закон, що визначає охорону дитинства в Україні як загальнонаціональний пріорітет, з метою забезпечення прав дитини на життя, освіту, охорону здоров'я та соц. захист.

Закон складається з 8 розділів, у яких 40 статей.

·            Розділ I Загальні положення.

·             Розділ II Права та свободи дитини.

·               Розділ III Дитина і сім'я.

·               Розділ IV Дитина і суспільство.

·                Розділ V Дитина в несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях.

·                Розділ VI Відповідальність за порушення законодавства про охорону дитинства.

·                Розділ VII Міжнародне співробітництво.

·               Розділ VIII Прикінцеві положення.

Прийнятий верховною радою україни та презедентом України Л. Кучма 26 квітня 2001 року. Зареєстрований під номером 2402-III

 

Аналіз Закону України  "Про освіту" із змінами внесеними від 19.12.2006 № 489-У (489-16)

Закон України "Про освіту" має домінуюче значення, на його основі розроблялися інші закони, які визначають нормативно-правові засади функціонування всієї структури освіти (стаття 29). Він в загальних рисах визначає і регулює суспільні відносини у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України (Стаття 2).

Інші закони: "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню ", "Про позашкільну освіту" розкривають детально відповідні сфери   здобуття громадянами освіти .

Останні зміни у Закон "Про освіту" вносились від 20.05.2008  № 290-УІ (290-17); ВВР, 208,  № 27-28. Змін щодо захисту та реалізації прав дитини дошкільного віку, утвердження  соціальної інклюзії дітей з особливими освітніми потребами та інвалідністю відповідно до Конвенції ООН про права дитини, Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для дітей з інвалідністю у цей Закон не вносилось.

У Законі "Про освіту" використовується наступна термінологія для визначення дітей з особливими освітніми потребами:

"громадяни незалежно до стану здоров’я"(ст..3, п.1.);

" діти, які потребують тривалого лікування" (ст..37, п.3);

"діти, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку.."(ст..37,п.4.)

 Про названі категорії дітей прямо чи побіжно згадується і визначаються норми їхньої підтримки в системі освіти України у 4-х  статтях  із 66 статей Закону.

 У тексті  статті 3.( Право громадян України на освіту) зазначається, що громадянам "гарантується…право на безкоштовну освіту "…незалежно до стану здоров’я", що дозволяє пов’язувати їх із дітьми з різними вадами розвитку та з інвалідністю.

У способах забезпечення такого права для цієї групи дітей міститься загальна вказівка про те , що воно  (забезпечення) здійснюється  "…розгалуженою мережею навчальних закладів…"; "відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина"; "різними формами навчання – очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також  педагогічним патронажем".

У статті 6.( Розділ П. Система освіти.), яка демонструє основні принципи освіти,   знаходимо слова про:

"доступність";

"рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку";

"гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських  духовних цінностей";

"гнучкість і прогностичність";

"…різноманітність освіти".

Названі слова визначають концептуальні засади  забезпечення громадян освітою. Згідно статей 33. (Дошкільна освіта) і 34(Дошкільні навчальні заклади) реалізація цих засад передбачається в різних типах навчальних закладів, груп, дитячі будинки, компенсуючого та комбінованого типу та центри розвитку дитини.

 Стаття 37, яка має назву "Навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації", повністю присвячена різним категоріям дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Зокрема, для дітей з інвалідністю і вадами розвитку   пунктом 3 передбачається, що "для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні санаторні школи, школи-інтернати, дитячі будинки".

У пункті 4 цієї ж статті зазначається, що "для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, створюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки,  дошкільні та інші дошкільні заклади з утриманням за рахунок держави.

Аналіз Закону України "Про освіту" показав, що для нього закономірно певною мірою властиві  ті ж характеристики, що й Закону "Про дошкільну освіту".

Визнається і гарантується право на освіту.

Проголошується відкритість і доступність освіти, за місцем проживання дитини. Але жодних передбачень щодо забезпечення  навчання дітей з вадами розвитку в єдиному освітньому просторі, створення умов для забезпечення інклюзивного/ інтегрованого навчання у тексті цього Закону немає.

Засвідчується повага до батьків, гарантується вибір ДНЗ  для неповнолітніх дітей.

Відсутні будь які диспропорції і дискримінації у вирішенні гендерних питань.

Принципи і інші концептуальні позиції є  переважно декларативними, не знаходять реалізації у формах організації освіти для дітей з вадами розвитку та інвалідністю.

Простежується непряма дискримінація стосовно дітей з неповносправністю завдяки окремим спеціально визначеним навчальними закладам, в яких їм надаються освітні послуги.

Повага до різноманітності здібностей і можливостей дітей, стимуляція до їх врахування, зокрема стосовно обдарованих дітей (стаття 36, пункт 6) мають місце в Законі і згадуються неодноразово. Проте зміст статей, їх формулювання не дають надії, що вони стосуються дітей з вадами розвитку та інвалідністю. Навпаки, виникає переконання, що йдеться про дітей  з нормальним розвитком.

У виборі навчальних програм Закон чітко рекомендує дотримуватись вимог державних стандартів і передбачених для цього методичних посібників.

Статті закону не сприяють забезпеченню доступності будівель, приміщень навчальних закладів, не містять ні спонук , ні відповідальності за до цього.

Закон України "Про освіту" потребує істотних системних змін у контексті реформування освітньої галузі у напрямку запровадження інклюзивного навчання і утвердження в Україні ідей соціальної інклюзії.

 

 

Тема2. Професійно значимі та особистісні риси гувернера

План

1.  Функції гувернера.

2.  Професіограма гувернера.

3.  Психолого-педагогічні особливості освітньої діяльності гувернера.

4.  Педагогічна творчість гувернера.

Література та інформаційні джерела

https://studfile.net/preview/5644604/page:2/

http://dspace.pdpu.edu.ua/bitstream/123456789/652/1/%D0%BF%D0%BE

 

1.     Функції гувернера

Сучасний гувернер покликаний виконувати такі професійні функції:

діагностична; прогностична; соціалізуюча; виховна; освітня; комунікативна; попереджувально-профілактична; організаторська; консультативна; охоронно-захисна; корекційно-реабілітаційна; соціально-терапевтична; посередницька.

Розкриємо їх сутність.

Діагностична функція спрямована на вивчення, аналіз й оцінювання індивідуальних особливостей, стану фізичного і психічного здоров’я, рівня вихованості, успішності дитини, проблем (якщо такі існують) соціально-психологічного, дидактичного та виховного характеру на основі сучасних методів педагогіки, психології, соціології. Крім того, гувернер має звернуту увагу на вивчення традицій, ціннісних орієнтацій, виховного потенціалу, інтересів, потреб, проблем сім’ї; рівня психолого-педагогічної культури батьків; особливостей спілкування дитини з дорослими членами сім’ї, сіблінгами; місця і ролі дитини у сім’ї.

Прогностична функція полягає у визначенні й розробці програми педагогічної роботи з дитиною на основі врахування її індивідуальних та вікових особливостей, рівня розвитку, побажань батьків; виборі методів, засобів і прийомів, які дозволяють у заданих умовах та встановлений час досягнути поставленої мети; передбаченні результатів діяльності в цілому та різних її аспектів зокрема, що забезпечать максимальну результативність за розумних витрат зусиль і часу

Соціалізуюча функція передбачає формування у дитини основних соціальних норм і цінностей, розвиток навичок соціальної  самоорганізації життя, здатності орієнтуватися в навколишньому світі, інтеграцію до соціального середовища.

Виховна функція спрямована на формування у дитини загальнолюдських і національних цінностей, моральних понять, поглядів і переконань, вироблення навичок і звичок моральної поведінки; розвиток естетичних потреб, смаків і почуттів, художніх здібностей і творчої діяльності, культури взаємодії з природою; забезпечення повноцінного фізичного та інтелектуального розвитку.

Освітня функція передбачає розвиток у дитини потреби в отриманні знань, неперервній освіті; формування позитивної мотивації навчання; розвиток мовлення, мислення, емоційно-вольової сфери. Крім того, гувернер має звернути увагу і на просвіту батьків, підвищення рівня їх педагогічних знань та умінь, формування бажання займатися самоосвітою.

Комунікативна функція полягає у встановленні доцільної, конструктивної взаємодії з дитиною, батьками та іншими членами сім’ї. Завдання гувернера у реалізації цієї функції полягає у дотриманні основних правил та норм спілкування, доборі оптимальних прийомів і засобів комунікативного впливу, попередженні та подоланні конфліктних ситуацій.

Попереджувально-профілактична функція полягає у запобіганні та обмеженні причин соціальної дезадаптації дитини; попередженні та подоланні негативних явищ, конфліктних ситуацій, які здатні антипедагогічно вплинути на неї; проведенні роз’яснювальної роботи щодо впливу шкідливих звичок на здоров’я та життєдіяльність особистості; формуванні і пропагуванні здорового способу життя; організації соціально-позитивної діяльності через відвідування позашкільних навчально-виховних закладів.

Організаторська функція передбачає залучення вихованця до різних видів діяльності, організацію співробітництва з батьками у досягненні поставленої мети; забезпечення змістового дозвілля дитини; налагодження співпраці та партнерства з різними спеціалістами та соціально-виховними інституціями.

Консультативна функція спрямована на допомогу батькам у вивченні і розумінні питань сімейного виховання; наданні порад і рекомендацій щодо розвитку і виховання їхньої дитини, корекції її поведінки, відхилень у розвитку; знаходження ефективних шляхів взаємодії дорослих і дитини, створення атмосфери взаєморозуміння, співробітництва.

Охоронно-захисна функція полягає в обстоюванні і захисті прав та інтересів дитини на життя, освіту, дозвілля, свободу слова, отримання інформації, висловлення власної думки на основі відповідної нормативно-правової бази; створенні умов для повноцінного розвитку вихованця, віри в себе, в можливість досягнення позитивних результатів; збереженні і зміцненні фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини.

Корекційно-реабілітаційна функція має на меті здійснення корекції виховних впливів на дитину з боку сім’ї, соціального середовища, зміну і вдосконалення її особистісних якостей, особливостей життєдіяльності; допомогу дитині з обмеженими функціональними можливостями у досягненні оптимального фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівня розвитку, озброєння її навичками самообслуговування, сприяння соціальній адаптації, залучення до участі у суспільному житті.

Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем дитини і сім’ї, пропонування шляхів і засобів для самостійного вирішення і подолання труднощів, стимулювання впевненості у собі.

Вказані функції домінують залежно від потреб та конкретних ситуацій, що виникли у дитини.

 

2. Професіограма гувернера

1.    Життєва позиція: визначеність поглядів на життя та його сенс, усвідомлене та етичне спрямування активності.

2.    Загальна культура: розвинені духовні й етичні потреби, культура поведінки та мови, зовнішній вигляд.

3.    Педагогічна спрямованість: любов до дітей. Інтерес до педагогічної діяльності, потреба займатися нею.

4.    Моральні якості: доброта, щирість, правдивість,   працелюбність, справедливість, сумлінність, відповідальність (тощо).

5.    Дидактичні здібності: володіння методикою виховання  дошкільнят, уміння систематизувати матеріал і доступно викласти його, обгрунтувати.

6.    Вольові якості: самостійність, цілеспрямованість, сміливість, наполегливість, витримка.

7.    Екслюзивно-мовленневі здібності: виразність міміки, мовлення,  жестів, рухливість.

Вважають, що найчеснішим є безсловесне спілкування. Дитина може інтуїтивно визначити, хто її любить, а хто-ні, хто як до неї ставиться, а сьогоднішні діти відчувають це ще тонше й сильніше.

Виховувати ефективно, не витрачаючи зайвих слів, допоможе, як зазначила Марія Монтессорі, вже саме ставлення до дитини. Добре ставлення - це доброзичлива, спокійна увага, усмішка, контакт очей, підбадьорливий жест, лагідний дотик, поглажування по голові, руці. Але є й інше - недобре ставлення. Його ознаки - відштовхувальний жест, цілковита відсутність інтересу, надто серйозний або сердитий погляд, в"їдлива посмішка, зневажлива міміка, байдуже знизування плечима тощо. У роботі з дітьми таких жестів слід уникати.

8.    Організаторські здібності: вміння згуртувати, впорядкувати.

9.    Комунікативні здібності: відкритість до людей, уміння встановлювати з ними контакти, підтримувати ділове й особисте спілкування.

10. Перцептивні здібності: спостережливість, розуміння  внутрішніх  станів інших людей, здатність адекватно відгукуватися на них.

11. Креативність: схильність до творчості, до реалізації творчої діяльності, відкритість інноваціям.

12.Сугестивні здібності: здатність переконувати, обґрунтовувати, доводити, певним чином навіювати.

13.Високий рівень знань: спеціальних і загальних.

14.Особливості  уваги: здатність  розподіляти увагу  на всю  групу дошкільнят і водночас зосереджувати її на окремій дитині.

15.Зовнішні дані: привабливість, відсутність яскраво виявлених фізичних та мовних вад.

Творчих дітей з високою моральною поведінкою може виховати лише творчий педагог з такою ж високою моральною поведінкою. Окрім того, важливо володіти собою, а то є велике мистецтво. Щоб навчити дітей витримки, треба самому оволодіти цим мистецтвом.

 

3. Психолого-педагогічні особливості освітньої діяльності гувернера

Дослідники відзначають, що діяльність гувернера має багато спільного з вчительським працею. Специфіка ж її полягає в тому, що гувернер виховує і навчає дітей, що мають свої вікові особливості, відмінні від особливостей дітей шкільного віку. Велике місце в його праці займає керівництво грою, побутовою діяльністю, діяльністю спілкування. Гувернер організовує та керує повсякденним життям і навчальною діяльністю своїх вихованців. Ці види діяльності мають свої особливості в дитячому віці, і керівництво ними вимагає особливих умов. Важливою складовою частиною педагогічної праці, умовою його ефективності в цілому є високий рівень гностичної діяльності вихователя - вона спрямована на пізнання їх батьків і аналіз власної педагогічної діяльності.

Специфіка педагогічної діяльності гувернера

Як і кожна діяльність, педагогічна має свою структуру. Назвіть складові педагогічної діяльності. Компонентами педагогічної діяльності є:

цілі,

об'єкт,

суб'єкт,

засоби,

результат.

-        Коротко схарактеризуємо кожен компонент.

1) Цілі педагогічної діяльності гувернера.

Процедура докладної класифікації педагогічних цілей дістала назву таксономія. Цілі за ступенем спільності утворюють певну ієрархічну систему.

Так, виділяють вихідні (загальні) цілі, які визначають спрямованість освіти в цілому. Вони визначаються суспільством, в них відображаються запити держави щодо виховання підростаючого покоління. Педагогічна діяльність кожного педагога спрямована на реалізацію загальних цілей та сприяє здійсненню соціальної наступності поколінь, включенню молоді в існуючу систему соціальних зв'язків, реалізації природних можливостей людини в оволодінні суспільним досвідом.

Вихідні цілі втілюються в конструктивних педагогічних цілях.

Конструктивні цілі стосуються конкретної ланки освіти. Конструктивні цілі визначають способи і характер досягнення вихідних цілей за певних умов конкретною ланкою освіти. Конструктивні цілі зумовлюють рівень розвитку знань, умінь, навичок вихованців, сформованість певних рис особистості, на конкретному етапі освіти. Конструктивні цілі на відміну від вихідних мінливіші й динамічніші. Вони залежать від наявних критеріїв оцінки розвитку вихованців, змісту, форм і методів освіти.

Нижче стоять оперативні цілі, що їх вирішує кожен гувернер і вихователь, реалізуючи навчально-виховний процес в умовах конкретного дошкільного закладу, конкретної дитини, з орієнтацією на власний рівень педагогічної майстерності, досвід, умови в яких він працює. Оперативні цілі завжди будуть стосуватися тих різноманітних ситуацій, які виникають в професійній діяльності гуверенра. Таким чином цілі професійної педагогічної діяльності мають як короткочасний так і тривалий характер.

2. Об'єкт педагогічної діяльності — це дитина. Він має свою специфіку, яка полягає в наступному.

Людина — активна істота, з неповторними індивідуальними якостями, з особистим ставленням і розумінням подій, що відбуваються навколо. Дитина співучасник педагогічного процесу, яка має свою мету, мотиви, поведінку. Отже, об'єкт педагогічної діяльності одночасно є її суб'єктом, який може по-різному ставитися до педагогічного впливу, тому що сприймає його через свій внутрішній світ, свої установки.

Педагог має справу з людиною, яка постійно змінюється в процесі розвитку, тому не можна застосовувати у вихованні шаблонні педагогічні ходи, стереотипні дії. А це вимагає творчого пошуку, інших підходів.

Одночасно на дитину разом з гуверенером діє оточуюче життя (довкілля), часто стихійно, багатопланово, в різних напрямках.

На дитину впливають:

-         Діти двору;

-         Вихователь;

-         Батьки;

-         Телебачення;

-         Дідусі та бабусі;

-         Діти групи.

Тому педагогічний процес передбачає одночасно корекцію всіх впливів, в тому числі і тих, що виходять від вихованця. Тобто організацію і виховання, і перевиховання, і самовиховання особистості.

Сучасна педагогіка - педагогіка співробітництва, спрямована на активізацію дітей, на те, щоб зробити їх співучасниками педагогічного процесу.

3. Характеристика суб'єкта педагогічної діяльності.

Суб'єкт — той, хто впливає на вихованця - гувернер, вчитель, батьки, дитячий колектив. Головний інструмент впливу — особистість педагога, його людські якості, професійні знання, фахові вміння. Якщо вихованці не сприймають серйозно особу педагога, не поважають його - вони не будуть підкорятися його впливові, адже у такого педагога нема авторитету. Щоб мати вплив на вихованців треба завоювати у них істиний авторитет, а для цього педагог повинен мати позитивні людські якості, професійні знання і вміння, гуманістичну спрямованість та постійно самовдосконалюватися.

4. Засоби виховання.

Засобами виховання є різноманітні види дитячої діяльності: гра, праця, самостійна художня діяльність, навчальна. Гуверенр добирає оптимальне поєднання різних видів діяльності через які можна досягти виховних цілей. Проте не слід забувати, що провідним видом діяльності в дошкільному віці є гра. А це означає, що основне і виховне, і навчальне навантаження буде лягати саме на неї.

5. Результат виховання.

Це поняття слід розглядати у двох смислах: широкому і вузькому.. Якщо говорити про результат у вузькому розумінні то він очевидний і виражається в тих знаннях, вміннях, якими дитина оволодіває на кожному віковому етапі, відповідно до програм навчання та виховання.

 

4. Педагогічна творчість гувернера

Ні для кого не секрет, що професія педагога — вкрай важлива й відповідальна, а відтак висуває до особистості особливі вимоги. Це глибока любов до дітей і колосальне терпіння, позитивне ставлення до життя і доброзичливість, тактовність і прагнення постійно вчитися, ерудованість і здатність до творчості. Зазвичай найбільше запитань виникає з приводу творчості: "Що означає бути творчим педагогом? Які особливості педагогічної творчості? Як це — творчо взаємодіяти з вихованцями?"

Поняття творчість педагога здебільшого вживається як саме по собі зрозуміле утворення, коли йдеться про впровадження інноваційних ідей у педагогічну діяльність. Специфіка ж творчої діяльності педагога в літературі лише окреслена окремими штрихами в зв'язку з розвитком здібностей дітей.

Психолог Т. Піроженко зазначає: кожний педагог, кожна група і кожна окрема дитина переживає, усві­домлює і проявляє творчий процес своєрідно, що зайвий раз доводить неможливість застосування одного універсального підходу до розвитку дітей. На думку С.Тищенко, творення особистості вихованця й самотворення педагога — сторони єдиного процесу й нерозривні, як рух правої й лівої ноги при ходьбі.

Результатом творчості, на нашу думку, є зростання його професійної майстерності та особистісний саморозвиток.

Виходячи з визначень, що існують в науці, та особистого професійного досвіду, ми визначаємо це поняття так.

Творчість гувернера — це здатність винаходити в процесі повсякденної професійної діяльності щось нове, комбінувати й видозмінювати, адаптувати відоме до вікових та індивідуальних особливостей конкретної дитини; гнучкість у виборі адекватних засобів впливу на малюка; пошук нестандартних способів розв'язання освітніх завдань; оригінальне доцільне застосовування засобів стимулювання творчої ініціативи вихованців та їхньої пізнавальної активності.

Інакше кажучи, педагогічна творчість — засіб і водночас результат діяльності у подоланні себе вчорашнього, процес оновлення, вдосконалення, сходження до ідеалів і цінностей у професійній діяльності.

У міру того, як розкріпачується творча енергія та оновлюються її запаси, зазначає К. Роджерс, знижується рівень тривожності й стресу, інтегруються в єдине ціле наші інтелект, тіло, емоції та дух, роблячи нас сильнішими і даруючи почуття радості та надії. Коли на нас накладаються обмеження, ми стаємо напруженими, починаємо хворіти. Творчість — це процес трансформування, зцілення. Відчувши хоча б одного разу радість творчого піднесення, вихователь вже не може працювати без цього.

Позитивні почуття й емоції, що сповнюють людину в процесі творчої діяльності, не лише підтримують, спонукають до подальшої творчої активності, а й відволікають від концентрації на стресогенних чинниках професійної діяльності, тим самим оберігаючи від стресів і запобігаючи виникненню синдрому професійного вигоряння.

 

Завдання до теми №1

1. Підготувати повідомлення на тему: «Перспектива розвитку гувернерства в сучасній Україні».

2. Проаналізувати стан підготовки гувернерів в одній із зарубіжних країн.

3. З Конвенції ООН виписати права дитини.

4. Довести значення професії гувернера на сучасному етапі розвитку суспільства.

 

Виконайте тестові завдання

1.      Оберіть правильну відповідь:

А)  Гувернерство – це галузь педагогіки, що вивчає закономірності виховання та навчання дітей від народження до початку шкільного навчання.

Б) Гувернерство  – це частина народної педагогіки, яка сприяє формуванню в підростаючого покоління українців вірності рідній землі.

В) Гувернерство – це галузь педагогіки, що вивчає особливості індивідуалізованого формування у домашніх умовах освіченої, гармонійно розвиненої, комунікабельної особистості з активною життєвою позицією.

2. Причиною виникнення гувернерства була потреба у:

А) висококваліфікованих фахівцях-педагогах;

Б) у формуванні яскравої неординарної всебічно розвиненої особистості;

В)  у кваліфікованих робітниках.

3. Дефініція «гувернер» виникла у XVI:

А) у Франції;

Б) у Данії;

В) у Німеччині.

4. Виховання хлопчиків доручалося й доручається нині переважно гувернерам, а виховання дівчаток — гувернанткам з метою:

А) дотримання вимог професіограми;

Б) за релігійними канонами;

В)  з метою прищеплення дітям відповідної статі стереотипу поведінки.

5. Спеціаліст з медико-соціальної та психолого-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів для роботи в сім'ях і соціальних закладах, метою діяльності якого є соціалізація дітей-інвалідів:

А) гувернер;

Б) соціальний гувернер;

В) дефектолог.

6. Гувернери зазвичай працюють з:

А) з дітьми з особливими освітніми потребами;

Б) з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку;

В) з людьми різних вікових категорій.

7. Медичними протипоказаннями до роботи гувернера є:

А) туберкульоз, розлади нервової системи;

Б) захворювання серцево-судинної системи;

В) шкіряні хвороби;

Г) всі відповіді вірні.

8. У Конвенції ООН визначено:

А) права та обов’язки дітей;

Б) права батьків;

В) права дітей.

9. Діагностична функція гувернера спрямована  на:

А) корекцію відхилень у поведінці дитини;

Б) вивчення стану здоров’я, рівня вихованості, знань та вмінь дитини;

В) встановлення взаємодії з дитиною та сім’єю.

10. Організаторська функція гувернера передбачає:

А) залучення вихованця до різних видів діяльності;

Б) збереження здоров’я дитини;

В) допомогу батькам з питань виховання та навчання дитини.

11. Комунікативні здібності гувернера це:

А) відкритість, вміння налагодити взаємини з оточуючими;

Б) вміння проникати у внутрішній світ людини;

В) вміння доступно пояснити матеріал.

12. Професіограма це:

А) здібності до педагогічної діяльності;

Б) система вимог до особистості гувернера;

В) широкий кругозір, загальнолюдські якості.

13. Педагогічна спрямованість проявляється у:

А) інтересі до педагогічної професії, любові до дітей;

Б) ґрунтовних знаннях з педагогіки та психології;

В) знаннях з методик, необхідних для виховання та навчання дітей.

14. Об’єктом діяльності гувернера є:

А) дитина;

Б) виховання;

В) навчання.

15. Засобами виховання є:

А) цілі;

Б) завдання;

В) різні види діяльності.

16. Результат виховання – це:

А) знання дитини;

Б) продукти діяльності;

В) знання та вміння дитини.

17. Субєкт педагогічної діяльності – це:

А) гувернер;

Б) батьки;

В) діти двору;

Г) бабуся, дідусь;

Д) Всі відповіді вірні.

18. Конструктивні цілі полягають в тому, що:

А) визначають спрямованість освіти вцілому;

Б) зумовлюють рівень розвитку знань, умінь, навичок вихованців, сформованість певних рис особистості, на конкретному етапі освіти;

В) стосуються тих різноманітних ситуацій, які виникають в професійній діяльності гуверенра. 

   

Увага! Відповіді на письмові завдання  надсилати для перевірки в друкованому варіанті на адресу електоронної  пошти   palagutaalona@gmail.com 

 

 

 

 

 

Змістовий модуль 2. Основні технології роботи гувернера

Лекція № 2

Тема. Особливості виховання дитини першого року життя гувернером

План

1.  Вікові періоди у дітей.

2.  Вікові особливості дитини першого року життя.

3.  Виховання дитини першого року життя гувернером.

Інформаційні джерела

http://dyvokray.org.ua/vik-nemovljati/11-pershij-rik-zhittja

https://mamovediya.com.ua/pravyla-vykhovannya-ditey-vid-1-do-3-rokiv

http://194.44.152.155/elib/local/r396.pdf

1.     Вікові періоди у дітей

Процес розвитку організму людини продовжується протягом дитинства, юності і, навіть, зрілого віку. Але ступінь змін, що відбуваються в організмі людини протягом її життя, неоднаковий. Найбільш інтенсивний розвиток відбувається в дитячому віці.

Розвиток дитини – це стан неперервних змін, оновлення, появи нових клітин, функцій, видів діяльності.

Психічний розвиток дитини відзначається послідовною етапністю, тобто проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і закономірна. Це означає, що процес психічного розвитку складається зі стабільних та перехідних періодів.

Стабільні періоди довші за тривалістю, а перехідні, або критичні, виникають у кінці попереднього та на початку наступного періодів, тобто на їх межі. З періодами людського життя пов’язане поняття віку.

Вік – позначає весь життєвий шлях живої істоти.

Відлік віку починають від народження до фізичної смерті.

Поняття «вік» – багатоаспектне, виступає у кількох формах – як хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний вік.

Для встановлення етапів психічного розвитку необхідно виділити ознаки вікових періодів. Л.С. Виготський запропонував характеризувати віковий період (вік) на основі трьох параметрів:

1) соціальної ситуації розвитку;

2) особистісних новоутворень;

3) ведучої діяльності.

Д. Б. Ельконін розробляв періодизацію вікового розвитку на підставі основних критеріїв: соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

За Д. Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:

1) вік немовляти – до 1 року;

2) раннє дитинство – 1 – 3 роки;

3) молодший і середній дошкільний вік – 3-4-5 років; 

4) старший дошкільний вік – 4 (5-6) 7 років;

5) молодший шкільний вік – 6 (7-10) 11 років;

6) підлітковий вік – 10 (11-13) 14 років;

7) ранній юнацький вік –13 (14-16) 17 років.

Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи:

1) дошкільне дитинство (0-6) 7 років;

2) молодший шкільний вік (6-11 років);

3) середній і старший шкільний вік (12-17 років).

 

2.     Вікові особливості дитини першого року життя

Роль спілкування у психічному розвитку немовляти

Життя немовляти цілком залежить від дорослого. Дорослий задовольняє органічні потреби дитини – годує, купає, перевертає з одного боку на інший. Задовольняє він і потребу у враженнях: немовля помітно пожвавлюється, коли його беруть на руки. Рухаючись у просторі за допомогою дорослого, воно має змогу бачити більше предметів, доторкатися до них, схоплювати їх. З ініціативи дорослого виникають основні слухові і дотикові враження.

Позитивне емоційне ставлення дитини до дорослого, очевидне задоволення від спілкування з ним виявляються уже в комплексі пожвавлення. Емоційне спілкування з дорослим відчутно впливає на настрій дитини. Своєю появою він піднімає настрій дитини, спонукає до дій, до яких перед тим вона ставилася байдуже. До кінця 4-х місячного віку спілкування з дорослим набуває вибіркового характеру. Малюк починає відрізняти своїх від чужих: знайомому дорослому радіє, незнайомий може викликати в нього переляк.

Потреба в емоційному спілкуванні, яка має важливе значення для розвитку дитини, може спричинити і негативні прояви. Якщо дорослий постійно перебуває з дитиною, вона звикає безперервно вимагати уваги, не цікавиться іграшками, плаче, якщо її хоча б на хвилину залишають саму.

За правильного застосування методів виховання характерне для початку немовлячого періоду безпосереднє спілкування (спілкування заради спілкування) поступається місцем спілкуванню з приводу предметів, іграшок, а потім переростає у спільну діяльність дорослого і дитини. Дорослий ніби вводить дитину у предметний світ, привертає увагу до предметів, демонструє можливі способи дії з ними, часто безпосередньо допомагає дитині виконати дію, спрямовуючи її рухи.

Спільна діяльність дорослого і дитини полягає як у керівництві з боку дорослого діями дитини, так і в тому, що немовля, не маючи змоги виконати якусь дію, звертається за допомогою та сприянням дорослого. Велике значення у їх спільній діяльності має здатність наслідувати дії дорослого, яка відкриває широкі можливості для навчання.

У 7-10 місяців дитина уважно стежить за рухами і мовленням дорослого. Найчастіше вона відтворює показану їй дію не відразу, а через деякий час, навіть через декілька годин. Іноді наслідування виникає після багаторазового показу. До кінця немовлячого віку діти виявляють велику здатність до наслідування, повторюючи за дорослим різноманітні дії.

Дії, якими дитина оволодіває під керівництвом дорослого, створюють основу для її психічного розвитку.

Уже в немовлячому віці яскраво проявляється загальна закономірність її психічного розвитку - психічні процеси і якості формуються у неї під вирішальним впливом умов життя, виховання і навчання.

Відразу після народження немовля ще не має потреби у спілкуванні з оточуючими людьми, вона виникає під впливом таких умов:

1) об'єктивна потреба немовляти в догляді та піклуванні дорослих. Тільки завдяки постійній допомозі близьких людей дитина може вижити в цей період, оскільки ще не здатна самостійно задовольняти свої органічні потреби. Зацікавленість у дорослому зовсім не є потребою в спілкуванні. У перші дні після народження дитина навчається використовувати дорослих для подолання дискомфорту й отримання того, що їй необхідно, за допомогою різноманітних криків, хникання, гримас. Немовля в цей період не адресує своїх сигналів конкретній особі, воно ще не спілкується;

2) звернена до дитини поведінка дорослого. З перших днів появи дитини на світ дорослий поводиться з нею так, ніби вона може включатися в спілкування: розмовляє з нею, шукає знаків, за якими можна вважати, що дитина включилася у спілкування.

Спочатку дитину залучає до спілкування дорослий, пізніше в неї самої виникає потреба у цьому. Найважливішим засобом спілкування в немовлячому віці є експресивні дії (усмішки, вокалізація, активні рухові реакції).

Отже, роль дорослого у спілкуванні з немовлям є однією з головних передумов успішного розвитку дитини і соціалізації її у людському середовищі.

 Соціальна ситуація розвитку та провідний вид діяльності

Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним.

 Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л. Виготський  назвав "Ми". За його словами, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: "Ми поїли", "Ми погуляли" тощо. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплетені в життя і діяльність дорослого, який піклується про нього. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а центральним елементом цього комфорту - дорослий.

Звичайно, дитина зовсім не може існувати без дорослого, який забезпечує все її існування, виживання і спрямування активності. Вона не здатна самостійно пересуватися, підтримувати своє існування. Не має вона засобів впливу на дорослого, крім експресивно-мімічних (плач, крик). Суперечність цієї ситуації розвитку полягає в тому, що дитина максимально потребує дорослого, але не має засобів впливу на нього.

Спілкування як провідна діяльність немовляти

Провідною діяльністю в немовлячому віці є спілкування, оскільки воно забезпечує головні лінії психічного розвитку. Залежно від змісту у немовлячому періоді розрізняють ситуативно-особистісну і ситуативно-ділову форми спілкування.

До 6-ти місяців спілкування дитини з дорослими має переважно емоційний характер, а його засобами є реакції.

Емоційне спілкування - спілкування за допомогою виразних рухів, які відповідають певному емоційному стану: пози, міміка, інтонація голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, відштовхування тощо.

Після 6-ти-8-ми місяців у дитини формується новий тип спілкування з дорослими - ситуатиано-діловий, при якому засобом спілкування поряд з емоційними реакціями стає дія з предметом.

Ситуативно-ділове спілкування - спілкування дитини з дорослим у процесі спільних дій з предметами, метою якого є ця спільна дія.

У немовлячому періоді виокремлюють два етапи розвитку:

1. Від народження до 5-6-ти місяців. Цей період характеризується становленням ситуативно-особистісного спілкування, інтенсивним розвитком сенсорних систем, зору, слуху. Таке спілкування вважається достатньо розвиненим, якщо малюк дивиться в очі дорослому, відповідає усмішкою на його усмішку, адресує йому ініціативні усмішки, рухове пожвавлення і вокалізації, прагне продовжити емоційний контакт з ним, намагається перебудувати свою поведінку відповідно до його поведінки.

2. Від шести місяців до року. Початок цього періоду пов'язаний з розвитком хапання. З 6-ти місяців життя дитини ситуативно-особистісну форму спілкування змінює ситуативно-ділова, яка розгортається в результаті спільних з дорослим маніпулятивних дій і задовольняє її нову потребу – у співпраці. Дитині недостатньо доброзичливої уваги. Їй необхідно, щоб дорослий виявив зацікавленість тим, чим вона займається, брав участь у цьому процесі. Дорослого вона вважає експертом, зразком, помічником, учасником і організатором спільних дій.

Спілкування з дорослим як провідна діяльність в немовлячому віці найбільше сприяє психічному розвитку дитини, переходу її на наступний віковий етап. Систематичний словесно-емоційний вплив дорослого стимулює емоційну сферу немовлят, сприяє їхньому пізнавальному розвитку. Це спілкування буде продуктивнішим, якщо починатиметься до того, як у дитини сформуються складні форми предметного сприймання.

У немовлячому віці відбувається становлення передумов спілкування, безпосередніх емоційніх контактів з однолітками, які відображають широкий спектр переживань. Інтерес дітей одне до одного спонукає їх до пізнавальних контактів, до вивчення іншого. До 12-ти місяців виникають ділові контакти у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій. У цей період закладаються основи подальшого повноцінного спілкування з однолітками. Формування цієї потреби починається з 3-х місяців з виникненням орієнтувальної активності на однолітка. У складі комплексу пожвавлення у 5-місячної дитини з'являються яскраві емоції при сприйманні партнера. У другій половині першого року життя формуються складні форми поведінки (наслідування, спільні ігри), які засвідчують подальший розвиток потреби в спілкуванні з однолітками.

Контакти з однолітками здебільшого спрямовані на знайомство з ними як з цікавим об'єктом. Діти розглядають одне одного, доторкаються до обличчя, одягу, іноді навіть "пробують на смак" - беруть у рот пальчик іншого. Часто не обмежуються спогляданням однолітка, а поводяться з ним, як з цікавою іграшкою. Можуть адресувати їм ті самі дії, що й дорослим: усміхнутися, запропонувати іграшку, однак ініціативні прояви на адресу однолітків, прагнення привернути до себе увагу спостерігаються рідко, як і відповідна активність. Немовлята ще не є учасниками повноцінного спілкування, на цьому етапі життя лише закладаються його передумови.

 Характеристика рухів і дій

II період немовлячого віку зв'язаний з виникненням акту хапання — першої організованої, спрямованої дії. Акт хапання підготовлений всім попереднім життям дитини. Він організовується дорослим, і народжується як сумісна діяльність дитини з дорослим.

Щоб виникло хапання, необхідно, щоб рука перетворилася в орган обсліду­вання, щоб вона «розкрилась». Перший час рука дитини стис­нута в кулачок. Поки рука не перетвориться в орган перецепції, вона не може стати органом хапання. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої ручки, слідкує за тим, щоб рука наближалася до предмету.

Акт хапання має надзвичайне значення для психічного розвитку дитини. З ним зв'язане виникнення предметного сприйняття. Відбувається і диференціація кінестетичних відчуттів у долонях і пальцях, що призводить до розрізнення функцій пальців у акті хапання, зокрема до специфічного для людини протиставлення великого і вказівного. Виникають інші способи хапання, двома-трьома пальцями, зумовлені особливостями предметів, які дитина починає виділяти обмацуванням. Обмацування cтає можливим внаслідок підвищення чутливої до кінестетичних сигналів під час руху руки і пальців.

До кінця немовлячого віку (10—11 до 14 місяців) виникає етап функціональних дій: це більш удосконалена дія нанизуван­ня, відкривання, вкладування, але, якщо раніше дитина виконувала дію одним показаним їй способом і на одних і тих же предметах, то тепер вона намагається відтворити дію на всіх можливих об'єктах.              

Хапання, спрямоване на предмет, стимулює виникнення сидіння. У 9 місяців (початок кризи 1-го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. Як підкреслював Д.Б. Ельконін, головне в акті ходьби не лише те, що розширюється простір дитини, але і те, що дитина відділяє себе від дорослого. Вперше відбувається розділення єдиної соціальної системи «МИ», тепер не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба — перше із основ­них новоутворень немовляти, яке знаменує собою розрив старої ситуації розвитку.

 Криза першого року життя

Перехідний період між немовлячим періодом і раннім дитинством дослідники називають кризою 1 року.  Криза першого року життя - криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну. 

 Встановлення нових взаємин з дитиною, надання їй деякої самостійності, терпіння і витримка пом'якшує кризу, допома­гає дитині уникнути гострих емоційних реакцій.

Когнітивна сфера немовляти

У немовлячому віці формуються основи орієнтування у навколишньому світі за допомогою пізнавальних психічних процесів, пов'язаних із сприйняттям і переробкою інформації. Це такі психічні процеси, як відчуття, сприймання, мислення, мовлення, увага, пам'ять. Саме завдяки їм дитина отримує інформацію про себе і навколишній світ.

Увага – зорове зосередження виникає  наприкінці першого місяця,  у 5-7 міс. Привертають увагу яскраві предмети, що свідчить про розвиток мимовільної уваги, наприкінці року виникають властивості уваги – розподіл і переключення.

Відчуття розвиваються після народження дитини – відчуття тепла, холоду, дотику, твердість, м’якість, колір.

Сприймання -  3-мі-сячні діти добре розрізняють кольори, форми об'ємних і плоских геометричних фігур. Кольори привертають їхню увагу по-різному: як правило, перевага надається яскравим і світлим кольорам. На основі розрізнення кольорів з'являється інтерес до різноманітних яскравих предметів.

Пам'ять – мимовільна.

Мислення – наочно дійове, починає зароджуватися наочно-образне.

Перші емоції - негативні.

Перша соціальна емоція - усмішка. Комплекс пожвавлення.

Мовлення – гуління, лепет. Розуміння слів, перші слова.

Отже, дитина першого року, вступаючи в новий період свого життя уже багато може: вона ходить, або намагається це робити; виконує різноманітні дії з предметами; її сприймання можна організувати за допомогою мови, бо вона уже розуміє спрямовані до неї слова дорослих. Дитина починає говорити, і хоча її мова ситуативна і багатозначна, незрозуміла більшості оточуючих, її можливості спілкування з близькими людьми значно розширили­ся. В основі пізнавального і емоційною розвитку дитини лежить потреба в спілкуванні з дорослим — центральному новоутворенні даного вікового періоду.

 

3.     Виховання дитини першого року життя гувернером

Через стрімкий темп розвитку дитини, перший рік життя розподіляють на різні вікові періоди:

від народження до 2,5-3 місяців, в якому виокремлюють період новонародженості (до 3-5 тижнів);

з 2,5-3 місяців до 5-6 місяців

з 5-6 місяців до 9-10 місяців;

з 9-10 місяців до 1 року.

У зв'язку з таким розподілом, кожний віковий період має свої завдання та особливості виховання. Також у кожному з цих періодів виділяють найбільш суттєві для загального розвитку дитини уміння, які вчені називають "провідними лініями розвитку".

Народження дитини, перший місяць життя – це адаптаційний період, який проходить новонароджений і сім'я, при цьому відбувається перерозподіл обов'язків між батьками і змінюється ритм життя.

У кінці 3-го на початку 4-го тижня у малюка з’являються перші позитивно-емоційні реакції на знайоме обличчя, рідний голос, усмішку. Це показник своєчасного психічного розвитку дитини. Усмішка може виникати у малюка і при вигляді яскравої іграшки. Це дає можливість проводити заняття з іграшками в ранній період, що важливо для сенсорного розвитку. Ураховуючи необхідність частого спілкування з дитиною, дорослий повинен здійснювати його в розумних межах.

Для розвитку зорових реакцій з 1-го місяця під час неспання протягом 1-2 хв. слід показувати яскраву іграшку на відстані 50 см від очей. Іграшку слід переміщати в різних напрямках.

Після того, як дитина навчилась слідкувати за предметами, що рухаються слід формувати зосередження погляду на предметі. Для цього іграшку, що рухається періодично зупиняють.

До 2-2.5 місяців іграшку вішають на відстані 50 см (не нижче ) від очей дитини. Іграшку слід час від часу рухати і міняти через 3-4 дні.

3-х місячна дитина здатна зосереджувати погляд на предметах, що знаходяться і близько і далеко. Для цього не дуже далеко від манежу розташовують великі сюжетні іграшки.

Для розвитку слухових орієнтовних реакцій привчають малюка прислухатись до голосу, звуків, що видають різні предмети (для цього використовують брязкальця ).

На першому році життя дитина оволодіває усіма основними рухами (повзання, ходьба, біг, стрибки, кидання). У перші місяці життя рухи дитини ще хаотичні та некоординовані. На першому році відбувається засвоєння основних умінь у процесі годування – малюк вчиться їсти з ложки, пити з чашки, у цей час у дитини формують звичку до охайності.

Протягом першого року життя формуються як позитивні, так і негативні звички. Так, за умови правильної організації виховання з перших місяців життя можна привчити дитину у визначений час швидко засинати без гойдання та інших додаткових впливів, їсти з апетитом, грати не тільки з участю дорослого, але й без нього.

У перші місяці життя спілкування з оточуючими дорослими стає потребою та основним видом діяльності дитини. Тому дорослі повинні не тільки своєчасно і правильно задовольняти органічні потреби дитини (своєчасно годувати, вкладати спати, гуляти тощо), а й створювати умови для неспання, спеціально займатися з метою формування у діток нових умінь. Прояв потреби у спілкуванні вважають найголовнішою особливістю цього вікового періоду. Ця потреба спонукає дитину активно шукати контакти з оточуючими.

Батьки та інші дорослі, розвиваючи зорове та слухове сприймання, виховують інтерес дитини до оточуючого: дорослих, дітей, тварин, іграшок, предметів, виховують емоційно-позитивне ставлення до них.

Культурно-гігієнічні навички – умивання, купання. Ці процедури виконують з дитиною щоденно. Важливо з самого початку сформувати у дитини позитивне ставлення до умивання та купання, підтримуючи немовля відповідним емоційним тоном. Так поступово у дитини сформується звичка до чистоти, потреба бути чистим та охайним.

З 8-9 місяців дитину слід вчити протягувати ручки до струменя води з крану.

Годування. Виховують позитивне ставлення дитини до годування, підтримують активність дитини під час годування: брати пляшечку двома руками, підносити до рота, притримувати під час їжі.

З півроку дитину можна розпочинати привчати їсти з ложки, пити з чашки.

З 5-6 місяців привчати пити з чашки, яку тримає дорослий, з 7 місяців давати дитині під час їжі скоринку хліба.

З 9-10 місяців вчити пити з чашки самостійно притримуючи її руками, відкушувати та жувати хліб. Постійно турбуються про виховання у дитини звички бути охайною, з’їдати усю їжу.    

Малюка привчають до охайності, своєчасно замінюючи брудний одяг на чистий, слідкуючи за чистотою обличчя.

З 7-8 місяців у дитини формують бажання мити руки перед їжею.

Одягання. Формуючи навички одягання, привчати дитину до охайності і чистоти одягу, своєчасно замінювати брудний чи мокрий одяг.

З 8-9 місяців слід привчати дитину брати активну участь у одяганні і роздяганні (давати руку, піднімати і утримувати ногу тощо).

Пробудження. Пробудження повинно супроводжуватись позитивними емоціями, радістю від «нової зустрічі» з дитиною. Малюків привчають пробуджуватись і вставати, виконувати не складні вправи «гімнастики пробудження» (потягуватись, піднімати ніжки, «будити» ручки та пальчики тощо).

Вкладання на сон. Діти повинні швидко засинати і спати спокійно. Слід привчати малюків засинати без додаткових впливів, в один і той самий час, орієнтуючись на відповідні режими дитини першого року життя.

Культура діяльності

Перші ігрові навички. На початковому етапі формування культури діяльності слід сприяти створенню радісного настрою, проявам сміху, вокалізацій, активних рухів малят. З 7-8 місяців треба сприяти різноманітності і варіативності дій дитини з іграшками, а також вчити діяти з предметами, відповідно до їх властивостей, привчати дитину виконувати зрозумілі їй прохання дорослого.
Дитина робить перші спроби ходити. Повсякденно спілкуючись, необхідно спонукати дитину до ходіння, підбадьорюючи її відповідним тоном, привчати не поспішати, бути уважним під час ходьби. Щоб дитина швидше оволоділа навичкою ходіння, їй необхідні предмети, за які вона буде утримуватися (гірка, колода, ящик для залізання, стільчик), іграшки (возики, іграшки для штовхання перед собою, різноманітні машини тощо).

Знайомство з речами та іграшками. У дітей цього віку необхідно розвивати зорове та слухове зосередження на предметах: збагачувати дітей різноманітними зоровими та слуховими враженнями, звертаючи увагу на різні за формою, кольором, фактурою, звучанням предмети. Також слід стимулювати дитину активно цікавитись навколишнім, проявляти рухову активність і наполегливість.

Близько 9-10 місяців час починати формувати у дитини дії, спрямовані на досягнення результату (вкладати один предмет в інший, відкривати і закривати кришку коробки, складати пірамідку, ставити один кубик на інший тощо).

Також починаємо вчити малюка виконувати дії з ляльками, знайомити з назвами окремих предметів, іграшок, тварин, зображеннями на картинках.

Культура спілкування з оточуючими. Використовуючи повсякденні ситуації необхідно вчити дитину відрізняти близьких та незнайомих людей, виражати позитивні емоції під час спілкування з мамою, батьком. Важливо навчити дитину розумінню мови дорослого, його вимог, спонукати за словом дорослого виконувати певні дії. Привчати до виконання елементарних правил поведінки, орієнтуючись на слова «можна» і «неможна», «добре» і «погано», які вимовляються відповідним тоном.

У дитини слід виховувати доброзичливе ставлення до однолітків, уміння не заважати один одному, не сваритися через іграшки.

 

 Завдання до теми

1. Підготувати поради для батьків "Повернення з пологового будинку. Якого режиму має дотримуватися сім'я" 

2. Підготувати поради для батьків щодо поводження з дитиною під час кризи першого року життя.

3. Які заняття з метою розвитку можна проводити з дитиною першого року життя?

4. Які іграшки слід добирати для дітей першого року життя? (В 3 місяці, в 6 місяців, в 10-12 місяців?). Відповідь обгрунтуйте.

5. Якого режиму слід дотримуватися батькам в цей віковий період? 

 

Лекція

Тема. Особливості виховання дитини другого та третього року життя

План

1.Вікові особливості дитини другого року та третього року життя.

2. Виховання дитини другого та третього року життя гувернером.

 

Інформаційні джерела

https://studfile.net/preview/6824543/page:7/

 

1.     Вікові особливості дитини другого року та третього року життя (раннього віку)

Ранній вік – унікальний період у розпитку дитини, який відрізняється низкою особливостей. Для цього віку характерний швидкий темп фізичного і психічного розвитку.

На другому році життя формуються основні функції мозку, закладаються риси характеру. У цей період формується поведінка дитини, малюк починає проявляти самостійність. Дитина вчиться розуміти мову дорослого і активно розмовляє сама. Відбувається подальший сенсорний розвиток. Розвиваються рухи, дії з предметами, формується ігрова діяльність.

У фізичному розвитку спостерігаються значні зміни.

Так, маса тіла в середньому сягає 12-12,7 кг., зріст – 85-86 см.

На кінець другого року життя у малюка з’являється біля 20 молочних зубів. Завдяки збільшенню працездатності нервової системи збільшується час неспання дитини з 3,4-4 годин до 5-5,5 годин.

До 1 року 6 місяців малюк спить вдень двічі і поступово переходить до одноразового денного сну у другому півріччі другого року життя. Відбувається більш швидке формування умовних рефлексів, хоча вони ще залишаються нестійкими. Збільшується рухова активність малюка, координованими стають рухи, з’являються цільові дії. Дитина тепер може обходити предмети, пересувати їх, кидати, робить перші відкриття в освоєнні простору.

Предметна діяльність на другому році життя стає провідною. Маніпулюючи предметами, малюк знайомиться з їх властивостями (масою, кольором, матеріалом, міцністю та іншими). Також дитина засвоює взаємозалежності між предметами (м’ячик можна покласти у велику коробку, один кубик поставити на інший, штовхнути машинку – і вона поїде). Нічого не залишається поза увагою малюка, йому про усе цікаво дізнаватися, все хочеться спробувати.

Дитина другого року життя активно засвоює дії з такими предметами-знаряддями, як чашка, ложка, совок тощо.

Соціальна ситуація розвитку -  Дитина-предмет-дорослий.

Дитина починає засвоювати нову для неї діяльність – ігрову. Перші ігри з предметами – це прості маніпуляції, дитина більше наслідує дії дорослого, супроводжуючи свої дії словами (ляля «ам», мишка «а-а» та іншими).

Поступово у дитини розвивається наочно-дійове мислення дитини. У грі розвиваються емоції малюка – з’являється зацікавленість, подив, радість при досягненні результату, а також ніжність, почуття провини, співчуття.

На кінець другого року життя малюк добре тримає олівець, може малювати на піску і крейдою на асфальті.

Більш стійкою стає увага – дитина до 7-10 хвилин може займатися однією справою, одним видом діяльності. Також удосконалюється уміння запам’ятовувати, формується уміння узагальнювати і абстрактно мислити.

Ранній вік — це період підвищеної чутливості дитини до мови дорослих. Формування мови в цьому віці є основою всього психічного розвитку дитини. Якщо з якихось причин (хвороба, обмеження спілкування) мовні можливості дитини не використовуються в достатній мірі, то подальший загальний рівень розвитку починає гальмуватися.

Дитина раннього віку дуже емоційна. Емоції не стійкі: сміх змінюється плачем, після сліз знову радість. Дитину легко відволікти від негативних емоцій, показавши цікавий предмет.

У ранньому віці починають формуватися моральні почуття. Це відбувається в тих випадках, коли дорослі привчають малюка рахуватися з іншими людьми. "Тихіше, мама втомилася, вона спить"; "Подай дідусю тапці" і таке інше. На другому році життя у дитини виникають позитивні стосунки з товаришами, з якими вона грається. Форми переживання симпатії стають більш різноманітними. Це і посмішка, і приємне лагідне слово, і співчуття, і прояви уваги, і бажання розділити радість з іншою людиною. Якщо на першому році життя почуття симпатії ще мимовільне, несвідоме, нестійке, то на другому році воно стає більш усвідомленим.

Дітям раннього віку притаманне переживання такого почуття як самолюбство. Це почуття формується під провідним впливом людських відносин, в які змалку включається дитина. Особливо важливу роль у його становленні відіграють оцінні відносини — схвалення, подяка, повага, гнів, нарікання тощо. Під їх впливом формується оцінка дитиною своїх дій, вчинків і себе самої, своїх якостей. Вона складається як відображення оцінок навколишніх людей і є формою прояву моральної самосвідомості (П.Р. Чамата).

У процесі спілкування з дорослими на другому році життя у дитини формується емоційна реакція на схвалення (Р.Х. Шакуров). Зародження емоційної реакції на похвалу створює внутрішні умови для розвитку самооцінки, самолюбства, для формування стійкого позитивно-емоційного відношення дитини до себе і своїх якостей.

Уже в ранньому віці починають складатися передумови волі (В.К. Котирло). Найбільшу спонукальну силу для довільних дій дитини має показ-демонстрація дій, опосередкована прямим заохоченням до активного їх наслідування і відтворення. Виконуючи вимоги та прохання дорослих, діти у кінці третього року спроможні визначити мету своїх дій, свої наміри.

Важливо знати!

Особливості психічного розвитку дітей раннього віку

-  Дитина переходить на другий рівень соціалізації з родини в дошкільний заклад. В дитини з’являється перше макросередовище – дитячий колектив.

-   Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві має таку структуру: «дитина-предмет-дорослий»;

-     З безпорадної істоти дитина перетворюється в активного діяча;

-  Зростають фізичні і психічні можливості, взвя’зку з чим у дитини з’являється самообслуговування.

-   Провідний вид діяльності - предметно-орудійна діяльність, яка спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами.

Раннє дитинство є сприятливим періодом для:

-    для розвитку мовлення:

-     для сенсорного розвитку.

В ранньому віці виникають новоутворення:

-      Гальмівна функція волі;

-      Активне мовлення;

-       Інтеріорізація деяких процесів і дій (багато речей переходить у внутрішній план)

-      Психологічне новоутворення – Я- глибинна суть людини, самість, справжність, що дає дитині змогу відрізняти себе від інших людей, усвідомлювати реальність свого існування. Дитина заявляє про себе як про особистість;

-     У дітей розвивається самосвідомість;

-    Діти починають порівнювати себе з іншими людьми, в результаті чого в них формується самооцінка, прагнення відповідати вимогам дорослих;

 

2.     Виховання дитини другого та третього року життя гувернером

Успішність розвитку і виховання дітей раннього віку залежить від таких умов:

-         дотримання режиму, який відповідає віковим та індивідуаль­ним особливостям;

-         систематичне проведення занять, розваг, свят;

-         педагогічно-правильне керівництво самостійною діяльністю;

-    створення спокійного ритму життя, доброзичлива атмосфера, стійкий емоційно-позитивний настрій дітей;

-         емоційно-збагачене спілкування з дитиною.

В режимі дня дитини основними режимними процесами є: годування, неспання, сон.

Це означає, що, формуючи режим дня для малюка, дорослі повинні знати: скільки разів і коли треба укладати дитину спати в денний час, на нічний сон, яка тривалість кожного відрізка денного та нічного сну, наскільки тривалий період неспання в даному віці, скільки разів в день необхідно годувати дитину і чи треба годувати її вночі та ін.

Правильний режим дня зміцнює здоров’я малюка, оберігає його нервову систему від перевтоми, привчає виконувати в певній послідовності основні режимні процеси, тобто має велике виховне значення.

В режим дня обов’язково включаються елементи гігієни – умивання, купання.

Встановлюється також певний час для прогулянок. Дитина повинна гуляти в будь-який пору року – і влітку, і взимку, так як свіже повітря, непрямі сонячні промені позитивно впливають на дитячий організм, загартовуючи і зміцнюючи його

Привчання дитини до режиму повинно починатися з моменту її народження. Залежно від віку міняється і режим. Наприклад, чим менша дитина, тим частіше її треба годувати, тим більше вона спить і вдень, і вночі. Чим вона старше, тим більше збільшуються періоди неспання.

Діти 2-го року життя за своїми віковим особливостям умовно діляться на 2 вікові підгрупи, які мають різні режими дня.

Основним показником правильності виконання режиму дня є поведінка дитини. Якщо дитина спокійна, активна, має хороший апетит, швидко засинає, міцно спить, прокидаючись, не плаче, відразу стає бадьорою, веселою, значить, все в порядку.

Сон – це фізіологічний процес, що має велике значення для організму дитини.

Необхідно привчити малюка лягати спати вдень і ввечері в один і той же час, так як при цьому виробляється умовний рефлекс на час укладання, а це полегшує дитині швидке засинання в належний час.

Отже, одним з важливих умов в організації нормального сну є певний час укладання. Якщо у дитини є явні ознаки втоми нервової системи (капризи, збудження, частий плач або, навпаки, позіхання, дрімота), то її слід укласти в ліжко раніше встановленого часу.

З перших днів життя дитина повинна мати своє ліжко. Матрац повинен відповідати розмірам ліжка, лежати рівно, на простирадлі не повинно бути рубців і складок, подушка потрібна невелика і плоска. Всі постільні приналежності дитини слід утримувати в чистоті. Якщо дитина ще потребує підкладання клейонки, потрібно частіше міняти простиральця і провітрювати матрац.

Перед укладанням спати, дитину треба підготувати: дати установку (зараз підемо з тобою «спатоньки»), висадити на горщик, допомогти їй роздягтися і одягнути піжаму або нічну сорочку. Одяг для сну не повинен ускладнювати рухи дитини.

Кращий засіб для швидкого засинання – свіже прохолодне повітря. Кімнату, де спить дитина, треба провітрити, закінчивши провітрювання за 30-40 хв. до укладання, а після того як дитина покладена в ліжко, обов’язково потрібно відкрити  вікно, фрамугу, кватирку.

Якщо цей режимний процес організований правильно, то малюк швидко засне і буде міцно спати.

Категорично забороняється:

-         порушувати режим сну, зменшуючи тривалість;

-         змінювати час укладання,

-         формувати у дітей звичку до закачування;

-     порушувати нервову систему дитини перед сном емоційними іграми, смішними розповідями, страшними казками тощо.

Тривалість денного сну приблизно 3 години.  Тривалість нічного сну – не менше 10 годин.

Період неспання – дуже важливий час у житті дитини, який необхідно використовувати для розвитку її вмінь, виховання правильного способу життя, прищеплення культурно-гігієнічних навичок. Саме під час неспання відбувається розвиток рухової активності дитини, її здатності сприймати навколишній світ, мову дорослих, формувати активну мову.

Під час неспання малюка на 2-му році життя можна багато чому навчити. Слід знайомити дитину з усіма предметами, які зустрічаються в побуті або на прогулянці.

Прогулянки займають істотну частину періоду неспання малюка.

Під час прогулянки діти можуть реалізувати притаманну їм високу потребу в русі. Тільки при достатній руховій активності дитини відбувається сприятливий і гармонійний розвиток її організму.

Потрібно уважно одягати дитину на прогулянку. Якщо, гуляючи на вулиці, ви виявили, що у дитини холодний на дотик носик, значить, їй холодно. А якщо спітнів лоб, підвищилася вологість голови або шиї, то дитина надмірно закутана.

Правильно організоване неспання сприяє розумовому і фізичному розвитку дитини: вона із задоволенням гуляє, подовгу грає, цікавиться новими предметами, людьми, рухлива, охоче посміхається, сміється, легко вступає в контакт. У той же час бездіяльний стан дитини призводить до порушення збудливості нервової системи і до відставання у розвитку.

Годування – процес, в ході якого відбувається задоволення потреб дитячого організму в харчових речовинах.

Кратність годування, обсяг разової порції і добовий обсяг їжі залежать від віку дитини. В режимі дня перерви між годуваннями повинні бути узгоджені з ритмом зміни денного сну і неспання. У нічний час робиться перерва в годуванні тривалістю не менше 6 ч.

Коли слід годувати дитину? На 2-му році життя рекомендується годувати малюка чотири рази на день, організовуючи сніданок (через 30-40 хвилин після пробудження дитини), обід, полуденок і вечерю. Сита дитина спокійно грає, майже не плаче.

Перед годуванням так само, як і перед сном, прогулянкою, корисно дати словесну установку «зараз помиємо ручки і будемо їсти». Спробуйте долучати дитину до сервіровки столу – нехай сама принесе необхідний посуд, хліб, стілець. Ці дії також готують дитину до процесу їжі.

Абсолютно обов’язково, щоб дитина під час їжі сиділа сама на стільці за низьким столиком. Треба навчити її їсти акуратно, не проливати їжу на підборіддя або на груди, не поспішати, під час їжі нахилятися над тарілкою, їжу брати на ложку невеликими порціями, не кришити хліб. Потрібно пояснити  дитині, що якщо шматок їжі впав на підлогу, його їсти не можна, що овочі та фрукти треба обов’язково мити. Слід прищеплювати дитині такі важливі навички, як миття рук перед їжею, користування серветкою (1 рік 3 міс), вміння самостійно їсти густу і рідку їжу).

Не можна давати дитині якусь їжу в проміжках між годуваннями, наприклад, такі ласощі, як яблука, печиво, цукерки, морозиво. Категорично забороняється шоколад.

Ні в якому разі не потрібно годувати дітей насильно.

Протягом 3 року життя відбуваються подальші зміни в тривалості сну і неспання.

Під час проведення режимних процесів необхідно враховувати вікові відмінності ( 2–2,5 років і 2,5–3 років) стан здоров’я та індивідуальні особливості дітей.

Неспання – 12–12,5 годин.

Сон – вночі – 10 годин, вдень – 2–2,5 години.

Годування – 4 рази на добу, з інтервалом 3,5–4,5 годин.

Малюки цього віку швидше їдять, затрачають менше часу на одягання, вмивання тому неспання заповнюють іншими більш складнішими і різноманітними заняттями. Діти можуть довше гратися, спостерігати за оточуючим, довше бути на прогулянці. Змінюється і характер діяльності. Але слід пам’ятати, що дитина 3 року життя, як і 2 року не може довго займатися одноманітною діяльністю, так як швидко стомлюється. Крім того дитина не може сама оцінити свій стан і змінити характер діяльності, тому дуже збуджується, або стає пасивною. Тому слід ураховувати зміну видів діяльності.

У кожному відрізку неспання проводять 2 заняття: одне в кімнаті, інше на прогулянці, якщо немає прогулянки то організовують заняття в кімнаті.

У режимі дня обов’язково відводять місце для загартовуючих і гігієнічних процедур.

На 3 році життя необхідно закріплювати культурно–гігієнічні вміння і навички, для цього дітей систематично вправляють у митті рук, умиванні тощо. При цьому дорослі повинні  дотримуватися єдності у вимогах.

 

Важливо, щоб режимні процеси супроводжувалися мовою дорослого, але не шаблонними фразами (наприклад, під час умивання вихователь говорить потішку „Водичко, водичко, умий наше личко”). За допомогою слова дорослий нагадує послідовність дій, підказує, заохочує, спонукає, зацікавлює.

 Завдання до теми:

1. Підготувати повідомлення "Криза трьох років, як її перемогти".(Звернути увагу на прояви (симптоми кризи), причини кризи, позитивні та негативні наслідки кризи для розвитку дитини). 

2. Підготувати поради для батьків "Як поводитися батькам з дитиною під час кризи третього року життя" або "Як впоратися з дитячими істериками" ( на вибір).

3. Дати відповіді на питання письмово:

- Як організувати прогулянки з дітьми раннього віку.

- Які заняття може проводити гувернер з дітьми 2-3 року життя.

 

 Лекція

Тема. Особливості виховання дошкільників

План

1.     Особливості розвитку дітей дошкільного віку.

2.  Врахування вікових,  індивідуальних особливостей та темпераменту дітей у вихованні.

3.      Криза 6-7 року життя.

 

1.     Особливості розвитку дітей дошкільного віку.

Дошкільним віком вважається період від 3 до 6-7 років. Основними особливостями цього віку є те, що складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі. Вперше дитина виходить за межі свого сімейного кола і встановлює нові стосунки з більш широким світом дорослих людей.

Особливості дітей дошкільного віку:

-         швидкий темп фізичного і психічного розвитку;

-         допитливість;

-         здатність до наслідування;

-         конкретність мислення.

Соціальна ситуація розвитку. Соціальна ситуація розвитку дошкільника не обмежується його контактами з оточуючими дорослими. Крім реальних оточуючих дитину дорослих у житті і у свідомості дошкільника з’являється ще один – ідеальний дорослий. Крім дорослого в соціальній ситуації розвитку дитини в дошкільному віці важливу роль починають відігравати однолітки. Спілкування і взаємини з іншими дітьми стає не менш значущим для дитини, ніж її взаємини з дорослими.

Таким чином, соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці ускладнюється. Доросла людина залишається центром життя дитини, але взаємини з нею суттєво змінюються: дитина вступає у взаємини з більш широким соціальним світом.

Провідний вид діяльності – сюжетно-рольова гра.

Дитина починає включатися до дорослого життя, до різних видів діяльності.

Новоутворення у психічних процесах

1) пізнавальні психічні процеси починають працювати в режимі єдиної інтелектуальної діяльності, проявляється об'єднання зовнішніх і внутрішніх дій;

2) виникає та починає успішно функціонувати внутрішнє мовлення як засіб мислення, з'являється опосередкована певними уявленнями довільна поведінка.

Новоутворення в особистості

1.     Виникнення першого схематичного контуру цілісного дитячого світогляду.

2.     Виникнення перших етичних інстанцій, розрізнення того, "що таке добре", що таке «погано».

3.     Дитиною усвідомлюються норми і правила. Вони починають керувати її поведінкою, перетворювати її дії на довільні та морально регульовані вчинки; Виникнення підпорядкування мотивів.

4.     Виникнення особистої свідомості – усвідомлення свого обмеженого місця в системі взаємин з дорослим.

5.     Розвиток самооцінки – усвідомлення можливостей своїх дій.

Старших дошкільників ознайомлюють з моральними цінностями: вчать правильно поводитися, спрямовують їхню творчу активність, інтереси до різних видів діяль­ності, які у цей період набувають значного розвитку. У ді­тей на 6—7-му роках життя слід виховувати психологічну готовність до навчання у школі, розвивати навички віль­ного спілкування.

2. Врахування вікових, індивідуальних особливостей та темпераменту дітей у вихованні

Виховання дітей дошкільного віку ґрунтується на йо­го загальних особливостях. Головними напрямами вихо­вання є:

-    фізичний розвиток дитини, охорона і зміцнення її здоров'я;

-   розвиток діяльності, пізнавальної активності, фор­мування різних видів мислення, пам'яті, уяви;

- вироблення моральної спрямованості особистості; навчання спілкуванню і стосунків з людьми;

-   формування готовності до систематичного шкільно­го навчання.

Правильно організоване навчання дітей дошкільного віку передбачає використання диференційованих навчаль­них програм (завдань, змісту і методів навчальних впли­вів) з урахуванням темпів засвоєння матеріалу, адже саме в дошкільному віці виявляються рівні можливостей дітей. Важливо при цьому знати, що середній рівень розвитку є не недоліком, а нормою. Батьки і педагоги, які намагають­ся «витягнути» дитину на високий рівень, травмують її постійними завищеними вимогами і незадоволенням.

Диференційований підхід відрізняється від індивіду­ального тим, що, знаючи про особливості дітей, вихова­тель розподіляє їх на умовні підгрупи, добираючи для них відповідний за обсягом і складністю навчальний матеріал.

Загалом, без знання і врахування закономірностей ві­кового та індивідуального розвитку дітей неможлива ефек­тивна педагогічна діяльність

 Врахування темпераменту у вихованні дітей.

Виховання сангвініка. Діти, яким притаманний сангвінічний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні, комунікабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносять невдачі. Вони без проблем пристосовуються до нових умов, вступають у контакти з іншими дітьми, знаходять товаришів у будь-якій ситуації. При цьому можуть і керувати, і підкорятися. Без особливих труднощів засинають і прокидаються після сну, переходять від рухливих ігор до занять, і навпаки.  Дітям-сангвінікам притаманне голосне, швидке, чітке й емоційно виразне, урівноважене мовлення.

У сангвініка слід формувати стійкі уподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання, вимагати від нього доводити почату справу до кінця, стимулювати позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчити бути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ними, дбати, щоб нові знайомства не витісняли старих.

Виховання флегматика. Діти флегматичного темпераменту спокійні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах, з низькою емоційністю, невиразною, стриманою мімікою, їм потрібен час, щоб правильно відреагувати на будь-який вплив. Повільно і з труднощами вони адаптуються до нових умов життя. Важко пристосовуються до дошкільного закладу, нового режиму і вимог. Нелегко їм даються розлука з батьками, знайомство з дітьми. У звичній обстановці вони без примусу, спокійно дотримуються правил поведінки, акуратно і старанно справляються зі знайомою роботою. У всіх справах флегматикам заважає млявість, повільний темп дії, знижена активність. Такі діти легко засинають і багато сплять. Їхнє мовлення уповільнене, спокійне, рівномірне, часто із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жестів. На запитання вони відповідають не відразу.

У вихованні дітей з флегматичним темпераментом слід дотримуватися раціонального режиму і терпіння. Має значення навіть режим сну: таких дітей не слід рано вкладати спати, не варто давати їм досипати уранці, затягувати денний сон. Бажано будити вчасно, не дратуючи, подбати про вмивання їх холодною водою. Не можна надовго залишати їх наодинці, треба дбати про вироблення у флегматичних дітей вміння діяти швидко, енергійно. Батьки і педагоги у спільній діяльності повинні бути зразком для наслідування, непомітно стимулюючи активність дітей, пробуджувати ініціативні дії та інтерес.

Виховання холерика. Холерики енергійні, гарячі, запальні, з виразною мімікою, різкими жестами, бурхливими реакціями. У звичайних умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно за кілька справ. Легко адаптуються до нових умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджують стосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю, сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокоюється, не тримають довго образи. Вони чутливі до порушення режиму дня, погано засинають і неспокійно сплять, не можуть стримувати почуття голоду і наполегливо вимагають їжу.

 Мовлення дітей-холериків швидке, нерівномірне, нерідко незрозуміле, з коливанням інтонації, багате на міміку і жести. У психолого-педагогічній роботі з такими дітьми, крім терпіння, потрібні й уміння спокійно, лагідно і витримано вести себе, навіть під час вибухів дитячого гніву. Моралізування, насмішкуваті зауваження, покарання, вимоги від них обіцянок і клятв недопустимі. Краще на певний час ізолювати дитину, допомогти їй заспокоїтись і спробувати разом з нею обміркувати те, що трапилося. Оцінити власну поведінку повинна сама дитина.

Енергію холерика слід спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складні завдання, допомагаючи осмислювати їх. Важливо обережно застосовувати все, що збуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхом організації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби в руховому навантаженні.

Виховання меланхоліка. Діти-меланхоліки малоактивні, сором'язливі, замкнуті, з підвищеною вразливістю. Вони дуже чутливі до найменших подразників, сильно реагують на схвалення і осуд, підозрілі. У них швидко настає втома. Водночас меланхоліки виявляють здатність співпереживати іншим, пройматися настроєм, втіленим у творах мистецтва.

 Болісно і довго вони адаптуються до нових умов життя, зміна яких може бути для них сильним стресогенним фактором. Тому їх необхідно завчасно готувати до змін, сприяти поступовому входженню у нове життя, виявляти особливу чуйність до них.

 Мовлення їх дуже слабке, приглушене, наближене до шепоту, емоційно невиразне, його темп уповільнений, інертний. Думка часто переривається, вислови залишаються незакінченими.

У вихованні меланхоліків слід враховувати їхню вразливу нервову систему, швидку втомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолати сором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, оскільки це може стати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість, потрібно розвивати активність, уміння переборювати несміливість, труднощі, підтримувати позитивні емоції.

 

3.  Криза 6-7 року життя

У дітей 5-6 року життя починається формування психологічної готовності до шкільного навчання. Становлення передумов готовності до школи пов'язано з кризою 6-7 років.

Зафіксовано, що при переході від дошкільного до  шкільного періоду дитина різко змінюється і стає більш важкою у виховному відношенні. Особливістю кризи є те, що дитина в цей період втрачає безпосередність та наївність.

В якості характерних симптомів кризи 6 -7  років виділяють:

·  поява не зовсім зрозумілих дивацтв, химерного, штучного, манірного, натягнутого в  поведінці;

·  поява у дітей дистанціювання від близьких рідних, емансипація дитини від сімейних ритуалів і стереотипів. У відносинах з рідними та близькими дитина вимагає поваги до себе, у неї формується почуття власної гідності. Дітям не подобається, коли дорослі цілують їх, пестять, особливо на очах інших («я вже не маленький»). При цьому дитина продовжує глибоко любити своїх батьків, внутрішньо, але не прагне показувати це зовні;

·  фіксується орієнтація дитини на людей поза сім'єю, на зовнішні авторитети: дорослих друзів сім'ї, педагога, вихователя і т.д.

·  до 6-7-річного віку діти починають усвідомлювати свої реальні можливості;

·  діти прагнуть до серйозних, неігрових видів діяльності. У цей період у дітей виникає потреба в такій діяльності, яка була б в очах людей значущою, важливою. З'являється бажання вчитися в школі, бажання стати школярем; ігри в школу стають для дітей важливими і постійними.

Д.Б.Ельконін звертає увагу на негативну симптоматику кризи 7-ми років, на втрату безпосередності, відсутність безпосередніх емоційних реакцій на зовнішні стимули: дитина навчається приховувати власні почуття, поведінка відзначається примхливістю, невмотивованістю, неадекватністю реакцій. Л.І.Божович додає, що дитина стає неслухняною, злою, агресивною, конфліктною, впертою, переважно виявляє негативізм.

Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації, вимагає нового змісту стосунків. Дитина повинна вступити в стосунки з суспільством як з сукупністю людей, які здійснюють обов'язкову, суспільно необхідну і суспільно корисну діяльність. В наших умовах тенденція до неї виражається в прагненні швидше піти до школи.

 

 

 

Практичне заняття №1

 

 

Тема. Наукові засади складання гувернером режиму дня вихованця. 

Педагогічне спілкування гувернера з дитиною

План

1. Поняття про режим дня вихованця. Значення режиму дня для психічного і фізичного розвитку дитини.

2.Причини порушення режиму дня дитини в родині.  Особливості взаємодії  гувернера з батьками з погодження та дотримання режиму дня вихованців. 

3. Орієнтовний режим дня для дітей дошкільного віку (від 3 до 6 років). 

4. Педагогічне спілкування гувернера з дитиною.

5. Особливості спілкування гувернера з батьками вихованців.

 

Інформаційні джерела

http://dnz1.kupyansk.info/info/page/3667 

https://sites.google.com/site/dnepr220sad/doktor-radit-konsultue-informue/rezim-dna-ditej

https://sumskij-sanatornij-dnz-24.webnode.com.ua/news/navishcho-dityam-potriben-rezhim-dnya/

https://pidru4niki.com/11340614/psihologiya/pedagogichne_spilkuvannya_doshkilnikami

https://studfile.net/preview/6386011/page:30/

 

https://sumskij-sanatornij-dnz-24.webnode.com.ua/news/pedagogichne-spilkuvannya-z-batkami/ (педагогічне спілкування)

 

http://shostka-dnz10.edukit.sumy.ua/storinka_praktichnogo_psihologa/poradi_dlya_vihovateliv_schodo_spilkuvannya_z_ditinoyu_batjkami_ta_kolegami/  (поради по спілкуванню з батьками і дітьми)

http://melitopol-dnz41.edukit.zp.ua/metodichnij_visnik/vihovatelyu_na_dopomogu/profesijne_movlennya_pedagogiv/ (професійне мовлення педагога)

 

1.                    Смирнова Е.О. Особенности общения с дошкольниками. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 160 с.

2.                    Фридман И.К. Себя как в зеркале я вижу…: Взрослые в общении с детьми, дети в общении со взрослыми: взаимоотношения и взаимоотражения. - М.: Семья и школа, 1996 – 205 с.

 

 

 

 

 

Лекція

Тема. Методика підготовки дитини до школи в домашніх умовах

План

1.  Значення підготовки дитини до школи.

2.  Суть поняття  «готовність до школи».

3.  Підготовка дитини до школи.

 

Значення підготовки дитини до школи

Намагаючись належно підготувати дитину до школи, бать­ки вдаються до пошуку підготовчих курсів, різноманітних гурт­ків, навчають дитину писати, читати, рахувати. Однак потрібно розуміти, що розумове перенавантаження може негативно позначитися на фізичному та психічному здоров'ї дітей шестирічного віку. Адже під час організованих за­нять діти переважно сидять за столами, рухаються мало, унаслі­док чого перевтомлюються, стають знервованими, нерідко в них з'являються прояви таких захворювань, як сколіоз, невроз, а та­кож знижується загальна опірність організму до різних захворю­вань. З огляду на це  батькам слід усвідомити, що провідна роль у підготовці до школи належить загальному фізичному розвитку, зміцненню здоров'я дітей. Бо лише фізично й психічно здорова дитина здатна успішно, без напруження навчатися.

Підготовка дошкільнят має велике значення. Коли малюк йде в навчальний заклад, його життя в корені змінюється. Настає переломний момент. У дитини повністю змінюється коло знайомств і розпорядок дня. З'являються нові турботи й обов'язки. Йому одночасно страшно й цікаво, що ж з усього цього вийде.

Школа являє для дитини абсолютно новий світ. Навіть якщо вона до цього ходила в дитячий садок, тобто має досвід спілкування з однолітками і вихователями, все одно це не дає повної гарантії, що дитина так само успішно адаптується в новому середовищі. Похід у перший клас – це завжди стрес для дитини. Для того щоб вона змогла засвоювати новий матеріал, потрібно підготувати не тільки її розум, але ще й тіло і почуття. Тому так важлива підготовка дітей до школи.

Що повинна вміти дитина

Для майбутнього першокласника важливо:

• Знати домашню адресу, повні імена батьків і місце їх роботи.
• Орієнтуватися в часі і просторі – знати дні тижня, час доби, напрямки руху.
• Розрізняти кольори, рослини, тварин, класифікувати за певними параметрами предмети.
• Знати базові основи про навколишній світ, тварин і рослини.

У ході діагностики готовності дитини до школи психологи і вчителі оцінюють такі аспекти:

• розвиток логічного і творчого мислення;
• розвиток пам'яті (запам'ятовування);
• розвиток мови (словниковий запас, чистота вимови, узгодження слів);
• елементарні математичні навички (порядковий рахунок, прості задачі);
• довільна увага, що припускає вольові зусилля для концентрації протягом 10 хвилин.

Від того, наскільки якісно і вчасно буде підготовлений дошкільник до навчання у школі, багато в чому залежить успішність його подальшого навчання.

Дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім'ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти.

 

2.Суть поняття «готовність до школи»

У структурі готовності найчастіше прийнято виділяти наступні компоненти:

1)    фізіологічна готовність (стан здоров’я (фізіологічна зрілість), рівень фізичного розвитку (рівень сформованості дрібної моторики), біологічний вік;

2)    психологічна готовність (інтелектуальна, емоційно-вольова, мотиваційна);

3)    соціальна готовність (соціальна компетентність, комунікативні навички).

Структура психологічної готовності

1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.

3. Розумова (інтелектуальна) готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

3.Підготовка дитини до школи

Підготовка дітей до школи включає в себе два основні завдання:

1.  Всебічне виховання (фізичне, розумове, моральне, естетичне).

2.   Спеціальна підготовка до засвоєння шкільних предметів.

Отже, робота з формування готовності дитини до школи включає в себе:

1. Формування у дітей уявлення про заняття як важливої діяльності для здобуття знань. На основі цього у дошкільника розвивається пізнавальна активність, ретельність у виконанні завдань, уважність).

2. Розвиток наполегливості, відповідальності, самостійності, старанності. Сформованість цих якостей проявляється у прагненні дитини оволодіти знаннями, вміннями, докладаючи для цього достатні зусилля;

3. Виховання у дошкільника досвіду діяльності в колективі і позитивного ставлення до однолітків; засвоєння способів активного впливу на однолітків як учасників спільної діяльності (вміння надати допомогу, справедливо оцінювати результати роботи однолітків, тактовно відзначати недоліки).

4. Формування у дітей навичок організованої поведінки, навчальної діяльності в умовах колективу. Наявність цих навичок надає істотний вплив на загальний процес морального становлення особистості дитини, робить дошкільника більш самостійним у виборі занять, ігор, діяльності за інтересами.

Сучасні психологи (А. А. Венгер, С. П. Проскура та ін.) вважають, що 80% інтелекту формується до 8 років. Таке положення ставить високі вимоги до організації виховання і навчання старших дошкільнят.

Важливо виховати у дитини допитливість, довільну увагу, потребу в самостійному пошуку відповідей на питання, що виникають в процесі пізнавальної активності. Адже дошкільник, у якого недостатньо сформований інтерес до знань, у майбутньому буде пасивно поводитися на уроці, йому буде важко спрямовувати  зусилля і волю на виконання завдань, опановувати знання, досягати позитивних результатів у навчанні.

Важливе значення у підготовці дитини до школи має розвивальна робота, спрямована на розвиток когнітивної сфери дитини (умінь, навичок, пізнавальних проце­сів), загальних і спеціальних здібностей, емо­ційно-вольової сфери, етичних норм і правил поведінки.

Виокремлюють такі види  розвивальної роботи з дітьми:

1. Індивідуальні комплексні заняття з дитиною, психологічні ігри, вправи, навчальні завдання, елементи тренінгу, психогімнастика, графічні методи.

2. Індивідуальні заняття вихователя з дити­ною на основі корекційно-розвивальної про­грами, запропонованої психологом.

3.  Заняття з корекції розвитку пізнавальних процесів дитини.

4.  Індивідуальні заняття для формування адек­ватної самооцінки, по корекції негативних проявів у поведінці.

 

Методи підготовки дитини до школи в домашніх умовах

Поради для батьків

·  Приділяйте спілкуванню з дитиною багато часу. Відповідайте на всі її питання, пов'язані зі школою. Розкажіть їй, як буде влаштований процес навчання. Поясніть поняття «перерва», «домашнє завдання», «дзвінок на урок».

·  Навчайте малюка в ігровій формі. Навіть зі звичайної прогулянки парком можна отримати користь. Малюк може рахувати лавки, порівнювати дерева, читати назви вивісок.

·  Якщо ви разом з дитиною дивитеся мультфільм або читаєте книгу, то в кінці ненав'язливо попросіть переказати історію. Потім разом проаналізуйте казку, запитайте, що сподобалося, а що ні. Обов'язково запитуйте причину, дитина 6 років повинна вміти будувати аргументи і логічні зв'язки.

·  Розвивайте дрібну моторику рук. Ліпіть з пластиліну або глини, робіть аплікації і вироби з підручних матеріалів, малюйте, збирайте пазли.

Рекомендації для вихователів по формуванню готовності дитини до школи

1.  Не залякуйте дітей школою, це призведе до небажання дитини йти туди.

2. Велику увагу приділяйте розвитку усіх пізнавальних психічних процесів дітей дошкільного віку, бо саме вони визначають інтелектуальну готовність дитини до навчання у школі.

3. Заздалегідь подбайте про те, щоб дитина набула високого рівня розвитку узагальнення та абстракції.

4. Нові поняття подавайте дітям за допомогою моделей та схем, які в доступній дошкільнятам формі розкривають приховані якості та зв'язки між об'єктами довкілля.

5.    Дбайте про збагачення та уточнення словника дошкільнят, вчить їх вживати епітети, порівняння, антоніми, синоніми.

6.    З метою розвитку рівня мислення і мовлення дошкільнят заохочуйте їх до участі в колективних сюжетно-рольових іграх, частіше доручайте виконання ролей, що вимагають прийняття певних рішень, активного мовного спілкування з дітьми.

7.   Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це провідна її діяльність, це її робота. Л.С. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання у школі».

8.   Не перетворюйте навчальні заняття на урок у школі, будуйте їх з урахуванням вікових особливостей дошкільників, беручи за основу гру.

9. Для формування інтересу до навчальної діяльності застосовуйте дитяче експериментування, у процесі якого дошкільники «відкривають» нові сторони і якості об’єктів,  здобувають нові знання, ставлять нові питання.

10. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

 

 

Лекція

 

Тема. Методики діагностики готовності дитини до навчання у школі.

       Виявлення рівня психологічних особливостей і рис характеру вихованця важливих для процесу навчання

 

Методика «Намисто»

 

(адаптація Аргінської)

 

Обладнання: бланк тестування, кольорові олівці (не менше 6 кольорів).

 

Можна проводити як індивідуально, так і з групою дітей.

 

Ігрове завдання  

 

-         Діти, зараз ви будете малювати намисто. Подивіться, у кожно­го з вас на листочку намальована дуга – це ниточка.

 

Послухайте уважно, яким має бути це намисто:

 

1) ниточка має проходити через середину намистинок;

 

2) всі намистинки круглі;

 

3) вони різнокольорові;

 

4) всього їх п'ять (сім);

 

5) середня намистинка — синя (завдання повторюється двічі).

 

Починайте малювати.

 

Після того, як усі діти виконали завдання, дослідник  ще раз повторює завдання, а діти перевіряють свої малюнки. Якщо хтось із дітей помітить помилку, він може її виправити чи перемалювати намисто поряд.

 

Оцінка результатів здійснюється за наступними критеріями:

 

Високий рівень – завдання виконано правильно, тобто враховані всі п'ять умов:

 

1) положення намистинок на нитці;

 

2) форма намистинок;

 

3) їхня кількість;

 

4) використання п'яти (семи) різних кольорів;

 

5) колір та положення середньої намистинки.

 

Середній рівень – при виконанні завдання враховано три-чотири умови.

 

Низький рівень – при виконанні завдання враховано одна-дві умови. 

 

 

 

Методика «Кругозір»

 

              Ігрова ситуація

 

-          Давай ми з тобою пограємо в цікаву гру. Я буду журналістом (вони беруть інтерв’ю (задають питання) – у акторів, співаків і просто цікавих людей) і буду тобі задавати питання, а ти будеш давати мені відповіді на ці питання, ти будеш відомою людиною.

 

1.     Як тебе звати?

 

2.     Скільки тобі років?

 

3.     Коли в тебе день народження?

 

4.     Як звати твою маму?

 

5.     Де вона працює?

 

6.     Де ти живеш?

 

7.     Яка твоя адреса?

 

8.     Які пори року ти знаєш?

 

9.     Які літні місяці ти можеш назвати?

 

10.           З кількох місяців складається рік?

 

11.           Що таке доба?

 

12.           Які ти знаєш міста України?

 

13.           Які свята відзначають у нашій країні?

 

14.           Яких тварин ти можеш пригадати?

 

15.           Які овочі ти знаєш?

 

Під час аналізу цієї бесіди визначається рівень уявлень дитини про навколишній світ:

 

високий – має конкретні знання та вміє ними користуватися;

 

середній – має не повні знання і не вміє користуватися ними всіма;

 

низький – володіє малим обсягом знань і майже не вміє ними користуватися.

 

 

 

Методика «Четвертий зайвий»

 

Обладнання: 5 картинок з зображеними на них предметами

 

Ігрова ситуація

 

-         Зараз ми з тобою будемо розгадувати загадки. Я буду показувати тобі картинку, на якій зображено чотири предмети, а тобі потрібно знайти, який предмет на цій картинці зайвий і сказати, що об’єднує предмети, які залишились. Подивись, на цій картинці намальовані стільчик, табуретка, крісло і подушка. Як ти думаєш, який предмет тут зайвий? (Тут зайва подушка, тому, що це меблі, а подушка – призначена для сну).

 

Завдання

 

-         А тепер починаємо розгадувати загадки (пропоную дитині 4 серії завдань, з яких потрібно вилучити зайвий предмет).

 

Рекомендовані завдання:

 

1. Автобус, будинок, літак, корабель.

 

2. Картопля, капуста, каструля, яблуко.

 

3. Хлопчик, дівчинка, мама, бабуся.

 

4. Ноги, черевики, валянки, тапочки.

 

Під час аналізу результатів визначаються три рівні сформованості навичок аналізу, порівняння, узагальнення та класифікації.

 

Високий – дитина узагальнює предмети за суттєвими ознаками, чітко пояснює принципи узагальнення;

 

середній – виокремлює зайвий предмет, але пояснити не може;

 

низький – не здатна для визначення та узагальнення.

 

  

 Тест «Мотиваційна готовність»

 

(діагностика внутрішньої позиції школяра за Т. Д. Марцинковською)

 

Проведення тесту. Дитині читають вголос питання, при чому час на відповіді не обмежується. Кожну відповідь дитини фіксують.

 

Інструкція

 

Послухай мене уважно. Я тобі зараз буду задавати питання, а ти маєш відповісти, який варіант відповіді тобі подобається більше.

 

1. Якщо було б дві школи – одна з уроками письма, математики, читання, співів, малювання і фізкультури, а інша – лише з уроками співі, малювання, фізкультури, то в якій з цих шкіл ти б навчався?

 

2.  Якщо було б дві школи – одна з уроками і перервами, а інша – лише з перервами і ніяких уроків, то в якій з них ти б хотів навчатися?

 

3.  Якщо було б дві школи – в одній ставили б за хороші відповіді хороші оцінки, а в іншій давали б солодощі та іграшки, то в якій з них хотів би навчатися ти?

 

4.  Якщо було б дві школи – в одній можна вставати лише з дозволу вчительки і піднімати руку, якщо ти хочеш щось запитати, а в іншій потрібно робити на уроці все, що ти хочеш, то в якій з них ти б хотів навчатися?

 

5.    Якщо було б дві школи – в одній задавали б уроки додому, а в іншій ні, то в якій би ти хотів навчатися?

 

6.   Якби у вашому класі захворіла вчителька, а директор запропонував замінити її іншою вчителькою або мамою, то кого б ти вибрав?

 

7. Якби мама сказала: «Ти у мене ще маленький, тобі важко прокидатися, робити уроки. Залишися в дитячому садку, а в школу підеш на наступний рік», то чи погодився б ти з такою пропозицією?

 

8.  Якби мама сказала: «Я домовилася з вчителькою, що вона буде ходити до нас додому і займатися з тобою. Тепер тобі не доведеться ходити вранці до школи», то чи погодився б ти з такою пропозицією?

 

9. Якби сусідський хлопчик запитав тебе: «Що тобі більше за все подобається у школі?», то що б ти відповів йому?

 

Аналіз результатів.
За кожну правильну відповідь дається 1 бал, за неправильну – 0 балів. Внутрішня позиція вважається сформованою, якщо дитина набрала 5 балів і більше.

 

 

Виявлення рівня психологічних особливостей і рис характеру вихованця важливих для процесу навчання

 

 

                                                  План спостереження

 

за поведінкою дитини| дитяти | в різних ситуаціях з метою визначення ти­пу| темпераменту

 

1. Як поводиться дитина| дитя |, якщо у неї виникає потреба діяти | швидко?

 

а)   легко включається в роботу;

 

б)    активно діє;

 

в)  працює поволі| повільно | без зайвих слів;

 

г)   діє несміливо, невпевнено.

 

2. Як реагує дитина| дитя | на зауваження педагога?

 

а) говорить, що більше так не робитиме| чинитиме |, але| та | через якийсь час знову| робить| чинить | те ж саме;

 

б)   не слухає і робить| чинить | по-своєму, бурхливо реагуючи на зауваження;

 

в) мовчки бере до відома точку зору дорослого;

 

г) ображено мовчить, довго переживає.

 

3. Як розмовляє дитина| дитя | з| із | іншими дітьми у значущих для неї ситуациях|?

 

а) швидко, прислухаючись до висловів| висловлювань | інших;

 

б) стрімко, пристрасно, нікого не слухаючи;

 

в) спокійно і впевнено;

 

г) з| із | сумнівами, невпевнено, озираючись на інших.

 

4. Як поводить вона себе в незвичайній| незвичній | обстановці?

 

а)  легко орієнтується, виявляє цікавість, активність;

 

б)  буває збуджена, іноді| інколи | дуже| занадто |, неспокійна;

 

в) уважно, ретельно розглядає| розглядує | все навколо| навкруги |;

 

г) бентежиться, соромиться.

 

Оцінка результатів

 

Реакції типу| типа |:

 

«а»| - сангвінічний тип темпераменту;

 

«б»| - холеричний тип;

 

«в»| - флегматичний тип;

 

«г»| - меланхолійний| меланхолічний | тип.

 

Визначення типу темпераменту

 

Підготовка дослідження. Заготовити бланки питань і відповідей.

 

Проведення дослідження. Дорослим, які добре знають дитину, пропонується відповісти на питання анкети.

 

Інструкція: Оцінити знаком «+» ті якості дитини, які, на їх думку, властиві їй.

 

1.Любить| кохає | шум і гамір навколо| навкруг | себе

 

2.   Відчуває| почуває | велику потребу в близьких людях.

 

3.   Часто чимось роздратований| знервований |, збуджений, неспокійний.

 

4.   Швидких відповідей на питання від нього не чекай.

 

5.    Любить| кохає | роботу, яку потрібно зробити швидко.

 

6.    Діти вважають  його (її) веселою.

 

7.     У нього (неї) часто міняється настрій

 

8.    Частіше мовчить в компанії дітей.

 

9.     Не наважується заговорити першим з| із | новою людиною.

 

10. Не любить| галасливих| шумливих | ігор, віддає перевагу самоті.

 

11.    Уміє довго грати або виконувати завдання| задавання |, не відволікаючись.

 

12.    Любить| кохає | нахвалятися, прикрасити події.

 

13.    Часто не може усидіти на місці.

 

14.    Його легко засмутити.

 

15.    Значно довше за інших дітей зберігає працездатність, не втомлюється.

 

16.    Легко переключається| переключа | з одного доручення на інше.

 

17.    Нетерплячий і незібраний| повизбирувати |,   особливо не любить| кохає | чекати.

 

18.    Віддає перевагу| преференцію | копіткій роботі, яка не вимагає швидких| реакцій.

 

19.    Швидко втомлюється, відключається, перестає слухати.

 

20.    Упевнений в собі, легко переносить невдачі.

 

Обробка   результатів.   Бали   з  питань   підсумовуються відповідно до типу темпераменту.

 

Оцінка результатів.

 

Сангвінічний тип| типа | темпераменту характеризують позитивні відповіді| на питання 1,6, 12, 16, 20.

 

Холеричний - 3, 5, 7, 13, 17.

 

Меланхолійний| меланхолічний | - 2, 9, 10, 14, 19.

 

Флегматичний - 4, 8, 11, 15, 18.

Якщо кількість позитивних відповідей того або іншого типу| типа | складає| 4-5 балів, то це означає, що у дитини| дитяти | яскраво виражені| виказувати | риси| межі | дано­го| темпераменту, якщо 1-3 бали - темперамент присутній (по оцінках дорослого

 Посилання на сайти

Тут можна прочитати про складники та ознаки готовності дитини до навчання у школі.

https://smartika.school/blog/statti/pereviryty-hotovnist-dytyny 

 На платформі Всеосвіта можна переглянути технології, які використовують у підготовці дітей до шкільного навчання.

 https://vseosvita.ua/library/spivpraca-dnz-ta-nus-sucasni-pidhodi-sodo-formuvanna-gotovnosti-ditini-do-navcanna-u-skoli-369119.html

 

 

 Тема. Розумове виховання та навчання дошкільників вдома

План

1. Розумовий розвиток і розумове виховання.

2. Зміст знань дошкільника як основа успішного навчання у школі.

3. Організація навчання дитини вдома.

 

1. Розумовий розвиток і розумове виховання

Розумовий розвиток — ступінь розвитку в дитини пізнавальних процесів (відчуттів і сприймання, мислення та мовлення, пам'яті й уяви), сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої дум­ки, діяти адекватно до вимог старших, виявляти інтерес до пізнан­ня навколишнього середовища, здатність швидко і правильно ро­зуміти те, що їй говорять, вибудовувати власні судження, користу­ватися поняттями й узагальненнями.

Розумове виховання - систематичний цілеспрямованимй вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання.

 

Відбувається розумовий розвиток дитини одночасно із психічним і є свідченням її інтересів, почуттів тощо. Вияв­ляється він в обсязі, характері та змісті знань, рівні роз­витку психічних процесів (відчуттів, сприймання, запам'ятовування, уяви, мислення), пізнавальних здібнос­тей, характері провідної діяльності.

Про розвиток дитини свідчать:

— запитання, які вона ставить дорослим;

— судження, в яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин;

— продукти діяльності (малюнки, різноманітні вироби та ін.);

— зміст ігор;

— характер спілкування з дорослими та однолітками;

— способи виконання завдань, розв'язань розумових задач.

Неабияке значення має й те, як дитина намагається пізнати навколишні предмети і явища, чи виявляє при цьому пізнавальний інтерес, допитливість.

Згідно з дослідженнями психологів, темп розумового розвитку в дошкільному віці значно вищий порівняно з пізнішими віковими періодами, а допущені в цей час по­милки у вихованні важко подолати в майбутньому.

У дошкільному віці дитина опановує основи уявлень і понять, які надалі визначають успішність розумового роз­витку. Діти можуть пізнавати не лише зовнішні якості предметів і явищ, а і їх внутрішні, суттєві зв'язки та відно­шення. У них починають формуватися абстрактне мислен­ня, узагальнення тощо.

Зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати). Для розумового виховання важливо забезпечити здобуття дитиною систематизованих знань — організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу розглядати і використовувати їх як єдине ціле.

Зміст розумового виховання реалізується через використання таких його засобів:

1.  Ознайомлення з предметами і явищами навколишнього світу.

2.  Спілкування з дорослими. Особливу роль у розумовому вихованні відіграють відповіді дорослих на численні запитання дітей, які є одним із показників їхнього розумового розвитку.

3.  Різні види діяльності дітей. Важливим засобом виховання є організована вихователем розумова діяльність дітей.

У ранньому віці розумове виховання відбувається у процесі організації предметної діяльності дітей. Це вимагає створення предметного середовища, яке б спонукало дітей до пізнавальних дій.

4.  Навчання. Цей вид діяльності є найдієвішим засобом розумового виховання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної діяльності.

2. Зміст знань дошкільника як основа успішного навчання у школі

 

Обов’язковий зміст знань дошкільника, який забезпечить йому основу для успішного  оволодіння програмою першого класу, включає:

·        Елементарні математичні уявлення – вага, об’єм, форма, розміщення у просторі, довжина, часові проміжки, поняття про число і цифру тощо.

·        Розвиток мовлення, основи навичок читання і письма – словниковий запас, складання речень і коротких оповідань, вимова звуків, наголос,  поняття про звук і літеру, складання звуків у склади, читання складів, основи правописних навичок тощо.

·        Знання про навколишнє середовище. (Сфери – природа, культура, люди, “я сам” тощо).

·        Елементарні зображувальні навички – малювання, ліплення, аплікація, тощо. ( За “Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні” та освітніми програмами).

 

3. Організація навчання дитини вдома

Педагог, що працює з дітьми 3 року життя має постійно піклуватися про організацію цікавих ігор, змістовних занять та активної діяльності дитини впродовж дня. Заняття проводяться у формі гри щодня  вранці та в другій половині дня. Щодня мають проводитися дидактичні та рухливі ігри, спостереження за довкіллям та природою. Спати дітей цього віку вкладають 1 раз. Тривалість занять 10 хвилин, фізкультурних – 15 хвилин.

З дітьми 4 року життя заняття проводять у формі гри. Максимально допустима кількість занять у першій половині дня не більше двох. Тривалість занять 15 хвилин. Тривалість перерв між заняттями 10 хвилин.

З дітьми 5 року життя тривалість занять становить 20 хвилин, з дітьми 6 року життя – 25 хвилин.

Індивідуальна форма є основною формою  організації навчання дитини удома. Вона містить у собі багато позитивних факторів. Педагог має можливість визначити задачу, зміст, методи й засоби навчання відповідно рівневі розвитку вихованця, з урахуванням темпу засвоєння ним матеріалу, особливостей психічних процесів тощо.

 

Однак, сучасні дослідження виявили такий недолік індивідуального заняття: його проведення вимагає від дитини великих нервових затрат, часом викликає у неї стан емоційного дискомфорту. Залишившись один на один з педагогом, дитина відчуває ніяковість, на неї „тисне авторитет знаючого і розумного дорослого (Є.В. Субботський). Позиція „мене навчають”, виявляється, не мобілізує її, а навпаки, формує уявлення про себе як про істоту несамостійну, опікувану, що стримує активність дитини. У цьому розумінні дитині необхідне спілкування з ровесниками, щоб просуватися у навчанні. Від дорослого дитина „бере інформацію”, засвоює способи дій, а на однолітка дивиться, як у дзеркало: який я?

 У процесі спілкування з однолітками дитина порівнює свої досягнення з іншими, заспокоюється, коли бачить, що і у інших такі ж ускладнення, як і в неї. Такі ситуації виключно важливі для формування у дитини здатності до самооцінки, взаємооцінки, співпереживання. Про це слід пам’ятати гувернеру, організовуючи навчальний процес з дитиною, а, отже, хоча б інколи проводи заняття спільно з однолітками вихованця.

Однак у ряді випадків альтернативи індивідуальним заняттям немає. Перш за все це стосується дітей з недоліками у розвитку, хворобливих дітей, таких, що мають проблеми з поведінкою (непосидючість, імпульсивність поведінки, підвищена збудливість тощо). Працюючи з такими дітьми індивідуально, гувернер допомагає їм засвоювати необхідні знання і вміння, розвивати здатність керувати своїми психічними процесами. Індивідуальних занять потребують також діти з яскраво вираженими здібностями до тієї чи іншої діяльності (до малювання, музики, математики тощо), і діти з домінуючим пізнавальним інтересом (до техніки, тварин).

Практичне заняття

Тема. Методи вивчення особистості в системі діяльності гувернера

1. Дослідження тривожності дитини.

2. Вивчення самооцінки дошкільника.

3. Дослідження страхів дитини.

4. Вивчення стосунків в родині.

  

 Анкета визначення рівня тривожності дошкільника

(Лаврентьєва Г.П., Титаренко Т.М.)

Щоб перевірити свої оцінки тривожності дитини, зроблені на основі спостере­жень, заповніть цю анкету самостійно, а поґім запропонуй­те її батькам дитини, вихователеві або методисту, який добре знає вашого вихованця.

1.    Не може довго працювати, не втомлюючись.

2.   Йому важко зосередитися на чомусь.

3.   Будь-яке завдання викликає надмірну тривогу.

4.    Під  час   виконання   завдання дуже  напружений, скутий.

5.  Ніяковіє частіше за інших.

6.  Часто говорить про можливі неприємності.

7.   Як правило, червоніє в незнайомій обстановці.

8.   Скаржиться, що бачить страшні сни.

9.   Руки звичайно холодні й вологі.

10.        Нерідко бувають розлади шлунка.

11.        Дуже пітніє, коли хвилюється.

12.        Має поганий апетит.

13.        Спить неспокійно, погано засинає.

14.        Лякливий, багато що викликає в нього страх.

15.        Звичайно неспокійний, легко засмучується.

16.          Часто не може додержати слова.

17.          Погано переносить чекання.

18.          Не любить братися за нову справу.

19.          Не впевнений у собі, своїх силах.

20.          Боїться труднощів.

Додайте кількість плюсів, щоб дістати загаль­ний бал тривожності.

Висока тривожність — 15-20 балів.

Середня тривожність — 7-14 балів.

Низька тривожність — 1-6 балів. 

 

 Методика «Який я ? »

 

10 балів – дуже високий;

8 – 9 балів – високий;

4 -7 балів – середній;

2 -3бала – низький.

 

Методика А. Захарова, М. Панфілової «Страхи у будиночках»

 

Підготовка дослідження. Для діагностики страхів у дошкільному віці нам необхідні малюнки двох будиночків (червоного і чорного) і протокол.

Проведення дослідження. Тест проводиться з| із | однією дитиною| дитям | або з| із | групою дітей. Після| потім | виконання завдання| задавання | дітям пропонується закрити| зачиняти | страшний будинок| дім | на замок, який вони самі малюють, а ключ| джерело | – викинути або втратити| згубити |. (Тим самим психолог заспокоює актуалізовані страхи.) Страхи в чорному будинку| домі | підраховуються| підсумовують | і співвідносяться з| із | віковими нормами.

Інструкція. «У червоний і чорний будинок треба розселити страхи. У якому будинку (червоному або чорному) житимуть страшні страхи, а в якому – нестрашні? Я перераховуватиму страхи, а ти показуй, у якому будиночку цей страх житиме».

У протоколі фіксується в який будинок| дім | (червоний або чорний) поселить дитина| дитя | той або інший страх, а також вільні вислови| висловлювання | дитини| дитяти | стосовно |того або іншого страху (якщо вони є).

Зразок| взірець | протоколу до методики «Страхи в будиночках»

№ п/п	Страхи	Червоний будиночок	Чорний будиночок	Примітки
1	коли залишаєшся удома один        удома один
2	нападу, бандитів
3	захворіти, заразитися
4	померти
5	того, що помруть твої батьки
6	якихось людей
7	маму або тата
8	того, що вони тебе покарають
9	Баби Яги, Кощія Безсмертного, Бар­малея, Змія Горинича, чудовисьок (у школярів додаються страхи неви­димок, скелетів. Чорної руки і Піко­вой Пані (страхи казкових персонажей)
10	запізнитися в дитячий садок
11	перед тим, як заснути
12	страшних снів
13	темноти
14	вовка, ведмедя, собак, павуків, змій (страхи тварин)
15	машин, поїздів, літаків (страхи транспорту)
16	бурі, урагану, грози, повені, зем­летрусу (страхи стихії)
17	коли дуже високо (страх висоти)
18	коли дуже глибоко (страх глибини)
19	Я в маленькій, тісній кімнаті, приміщенні, туалеті, переповненому авто­бусі, метро (страх замкнутого про­стору)
20	води
21	вогню
22	пожежі
23	війни
24	великих вулиць, площ
25	лікарів (окрім стоматологів)
26	крові (коли йде кров)
27	уколів
28	болі (коли боляче)
29	несподіваних, різких звуків, коли щось раптово впаде, стукне

 

Вікові норми страхів

(за О. І. Захаровим)

Середнє число страхів у дітей (за статтю і віком)

Вік	Число страхів		Вік	Число страхів
	хлопчики	дівчатка		хлопчики	дівчатка
3	9	7	9	7	10
4	7	9	10	7	10
5	8	11	11	8	11
6	9	11	12	7	8
7 (дошк.)	9	12	13	8	9
7 (шк.)	6	9	14	6	9
8	6	9	15	6	7

 

 

 

Вивчення стосунків в родині

Малюнок родини

Хочете глибше заглянути в душу дитиниі зрозуміти, чим вона живе, її турбу, про що мріє ,її сприйняття навколишнього світу, родини и вас самих? З можете 4-5 років Ви провести малюнковий тест «Моя родина». Діти сприймають навколишній світ не як дорослі. Особливі дитячі осмислення викликають емоційні реакції, незрозумілі и неприйняті дорослими. У внутрішньому світі дитини сплітається, здавалося б, несумісне, випадкове, створюються фантастические образы, власні «теориї».

Сутність тесту.

Дитині дають стандартный аркушеру, набір кольорових олівців (простий олівець, ручку, стирачку краще не давати), просять: «Намалюй свою родину». При цьому не потрібно нагадувати, хто входить в складу родини, нехай малює так, як вона уявляє. Якщо дитина запитає, кого малювати, надайте їй повну волю, нехай малює хоч звіринок, однаково малюнок буде досить інформативним.

Після виконання завдания варто прагнути одержать максимум дополнений інформації (вербальним шляхом). Звичайно задаються наступні питання:

1.   Скажи, хто отут намальований?

2.    Де вони перебувають?

3.    Що вони роблять? Хто це придумав?

4.    Їм весело чи нудно? Чому?

5.     Хто з намальованих людей найщасливіший? Чому?

 

Останні два питання провокують дитину на відкрите обговорить почуттів, що не кожна дитина схильна робити. Тому, якщо вона не выделяется на них или відповідає формально, не слід наполягати на відповіді.

При опитуванні психолог повинен намагатися з'ясувати зміст намальованого дитиною: почтить до окремих членов родини, чому дитина не намалювала кого-небудь зі членов родини (якщо таке відбулося). Вы можете использовать другие средства защиты, не вводить их, а также использовать тривогу, защищенные реакцией. Часто виявляються проективні питання (наприклад: «Якби замість пташки була намальована людина, то хто б це був?», «Хто б виграв у змаганнях між братом и тобою мама?», «Кого поко йти ізою собою?» І т.п. .).

Можна задати дитині на различных розв'язання шести ситуацій: три из них повинні виявити негативні почття к членам родини, три - позитивні:

1. Уяви собі, що ти маєш два квитки в цирк. Кого б ти покликав із собою?

2.   Уяви, що вся твоя родина йде в гості, але один из вас занедужав и повинен залишитися вдома. Хто він?

3.   Ти будуєш із конструктора будинок (вирізуєш паперове плаття для ляльки), и тобі не щастить. Кого ти покличеш на допомогу?

4.   Ти маєш ... квитків (на один менше, ніж членів родини) на цікаву кінокартину. Хто залишиться вдома?

5.  Уяви собі, що ти потрапив на незаселений острів. З ким би ти хотів там жити?

6.   Ти одержав у подарунок цікаве лото. Вся родина сіла грати, але вас на одного більше, ніж треба. Хто не буде грати?

Для інтерпретації також треба знати:

а) вік исследованной дитини;

б) склад її родини, вік братів и сестер;

в) якщо можливо, материалы о поведении детей в родных, детских садах и школах.

ПРАВИЛА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

1. Після закінчення малювання розпап у дитини, «хто є хто», хто чим займається.

Застереження тип «а брата я забув намалювати» или «сестра не помістилася» не мають значення. Якщо хтось із родини на малюнку відсутній, то это може означати:

>  Наявність негативных несвідомих почуттів до цієї людини. Наприклад, сильні ревнощі до молодшого брата; дитина як би мірку: «Я повинен любити брата, а він мене драту, це погано. Тому взагалі нічого не намалюю ».

>   Повна відсутність емоційного контакта з «забутою» на малюнку людиною. Цієї людини ніби просто немає в емоційному світі дитини.

2.  На малюнку відсутній сам автор.

>  Труднощі у стосунках із близькими: « Мене тут не поважають», «Я почуваю себе відкинутим», «Мені важко знайти своє місце в родині»

>     Дитина «відривається» від родини : «Мене не приймають, ну й не треба, і без них непогано»

3. На малюнку - вигаданий член родини. Дитина намагається заповнити вакуум у почуттях, недоотриманих у родині. Діти часто малюють птахів, тварин, які насправді не живуть у будинку, це означає, що дитина жадає бути комусь потрібною і необхідною, значить батьки не задовольняють потребу в любові, ніжності, пещенні.

4.  Розмір зображених персонажів показує їх значимість для дитини.

Чим авторитетніша в очах дитини зображена людина, тим вона крупніша. Часто у маленьких дітей не вистачає аркуша, щоб розмістити всю фігуру.

5.    Розмір дитини на аркуші.

Якщо дитина малює себе дуже маленькою, розташованою в куточку аркуша, у неї низька самооцінка на даний момент, або вона вважає себе найменшим у родині. Діти із завищеною самооцінкою малюють себе дуже великими, навіть крупнішими за батьків.

6.    Місце розташування дитини на малюнку відображає її положення в родині. Коли вона у центрі, між мамою і татом, або малює себе першою, те це значить, що вона відчуває себе потрібною і необхідною в домі. Якщо дитина зобразила себе окремо від інших,  або намалювала себе  останньою  -  це ознака ревнощів, неблагополуччя.

Відстань    між   зображеними    свідчить   про   емоційну   близькість   або,   навпаки, роз'єднаність.  Чим далі фігури розташовані одна    від одної, тим більше їхня емоційна роз'єднаність. На деяких малюнках діти підкреслюють роз'єднаність, що відчувається ними, включенням у вільний простір між членами родини різних предметів (меблі, вази, ,..), чужих,
вигаданих людей. При емоційній близькості родичі намальовані майже впритул один до одного, вони стикаються руками. Чим ближче дитина зображує себе до якого-небудь члена родини, тим вища її ступінь прихильності до цієї людини і навпаки.

Послідовність зображення членів родини.

 Звичайно першою дитина малює або себе, або самого улюбленого члена родини, або найзначнішу, авторитетну, на думку маляти, людину в родині. Звичайно найостанніший намальований родич має найнижчий авторитет (це може бути і сама дитина).

Розташування фігур на аркуші.

Уважно розглянете, хто на малюнку розташований вище, хто нижче. Найбільш високо розташований персонаж, що володіє, на думку дитини, найбільшою значимістю в родині (навіть якщо він невеликий за розміром). Наприклад, якщо на аркуші вище за всіх зображений телевізор або шестимісячна сестра, те, виходить, у свідомості дитини саме вони «управляють» іншими членами родини.

10.   Персонаж   або   предмет,   що   викликає   в   дитини   найбільшу   тривожність.

Зображується з посиленим натиском олівця, або сильно заштрихований, його контур обведений кілька разів, але буває, що дитина малює такого персонажа ледве помітною, «тремтячою» лінією.

11.  Частини тіла.

•  Голова. Це - важлива і найцінніша частина тіла. Розум, умілість - у голові. Найрозумнішого, мислячого члена родини дитина зображує з великою головою.

•  Очі. Не тільки для розглядання, вони видають сум. Персонажі з більшими, розширеними очами сприймаються дитиною як тривожні, неспокійні, які потребують допомоги. Персонажі з очами-«крапками» або очами-«щілинками» несуть у собі внутрішню заборону на плач (тобто, людина замкнена, підсвідомо або свідомо не показує свої емоції, частіше негативні).

•  Вуха. Це - орган сприйняття критики і взагалі будь-якої інформації про себе. Персонажі з більшими вухами слухаються навколишніх. Якщо вух взагалі немає, людина нікого не слухає, ігнорує те, що про неї говорять.

• Рот. На малюнку рот - «орган нападу», ротом виражають агресію, лаються, кусаються, ображають. Персонаж з більшим або/і заштрихованим ротом сприймається як джерело погрози. Якщо рота взагалі немає, він зображений у вигляді крапки, риски - людин приховує свої почуття, не може виразити їх словами або впливати на інших.

•   Шия. Символізує здатність самоконтролю голови над почуттями. Той персонаж, у якого є шия, здатний управляти своїми почуттями (частіше це дорослий).

•  Руки. Функція рук - чіплятися, приєднуватися, взаємодіяти з оточуючими людьми, тобто здатність діяти. Чим більше пальців на руках, тим сильніший персонаж. Довжина рук говорить про товариськість, короткі руки видають внутрішню слабість, нерішучість, недолік спілкування.

• Ноги. Потрібні для ходьби, для опори, для свободи пересувань. Чим більша площа опору ніг, тим твердіше і впевненіше персонаж стоїть на землі. Права нога символізує опору у позасімейній реальності, ліва - у родині.

12.Колірна гама малюнка - індикатор палітри почуттів. Найулюбленішими кольорами дитина малює  найближчих  членів родини,  себе,  нелюбимі,  похмурі  кольори  дістаються неприйнятій дитині, людям. Зверніть увагу на загальну колірну палітру: перевага яскравих
кольорів говорить  про  гарний  настрій,  похмурого  ж кольору вказують на тривожність, пригніченість (якщо, звичайно, чорний колір не є улюбленим для маляти). Мами звичайно зображуються в гарних платтях, зі шпильками в зачісках, з безліччю дрібних деталей, колір волосся може бути найнезвичайнішим, ретельно промальовуються деталі, так дитина показує свою любов.  Себе діти з адекватною самооцінкою теж ретельно промальовують, ошатно одягають. Улюблені тата теж дуже ошатні, як і всі близькі й улюблені дитиною родичі.

13. Дитина  малює  тільки  себе,  «забувши»  намалювати  всіх інших, це частіше говорить про те, що вона не відчуває себе членом родини. Дитину в родині не приймають, неблагополуччя і емоційні проблеми давлять на неї. Фігура може бути маленькою, «захованою» в кутку аркуша, темною, зі змазаною особою. Але буває, що  дитина із  завищеною  самооцінкою  малює  одну  себе,  щоб підкреслити свою значимість.  Вона ретельно промальовує деталі одягу, особистості; фігура дуже велика, яскрава.

14. Сонце на малюнку - символ захисту і тепла. Люди і предмети, які перебувають між дитиною і сонцем — те, що заважає відчувати себе захищеним, користуватися енергією і теплом.

 

15. Достаток дрібних деталей, закриті деталі (шарфи, ґудзики) сигналізують про заборони, таємниці, до яких дитина не допускається.

 

Домашнє завдання:

Підібрати ігри, вправи та заняття, які може використати гувернер з метою корекції тривожності, страхів, формування адекватної самооцінки дитини.

 

 

Лекція

Тема. Особливості роботи  гувернера з дітьми з особливими освітніми потребам

План

1.     Діти з особливими освітніми потребами.

2.     Проблеми сім’ї, що виховує дитину з особливими освітніми потребами.

3.     Робота гувернера з гіперактивними дітьми.

 

1. Діти з особливими освітніми потребами

Поняття «діти з особливими освітніми потребами», широко охоплює всіх дітей, чиї освітні проблеми виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків тощо). Загальноприйнятий термін «діти з особливими освітніми потребами» робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні особливості розвитку.

Дітей з особливими освітніми потребами класифікують так:

-         Діти з інвалідністю;

-         Діти з незначними порушеннями здоров’я;

-         Діти з соціальними проблемами;

-         Обдаровані діти.

Варто підкреслити, що в Україні основною категорією дітей з особливими освітніми потребами загально прийнято вважати саме дітей з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку та обдарованих дітей.

-        Залежно від типу порушення виділяють такі категорії дітей:

-         з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);

-         з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);

-         порушеннями інтелекту (розумове відсталі, із затримкою психічного розвитку);

-          з мовленнєвими порушеннями;

-          з порушеннями опорно-рухового апарату;

-         зі складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі, сліпоглухонімі та інші);

-         з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

 

2. Проблеми сім’ї, що виховує дитину з особливими освітніми потребами

Протягом виховання дитини із особливими потребами сім’я стикається із рядом проблем, які вона не завжди спроможна вирішити самостійно. Зокрема  Н. О. Майструк та А. Р. Лучаківська,  виділяють такі основні проблеми із якими стикаютьcя сім’ї, в яких виховується дитина-інвалід:

Ø-поява у родині дитини з особливими потребами в більшості випадків має помітні наслідки для психологічного здоров’я сім’ї. Наносить сильну психологічну травму;

Ø-часто спостерігається низький потенційний рівень психологічного прийняття в сім’ї дитини з функціональними обмеженнями, емоційне відторгнення дитини, гіперопіка, надмірне акцентування на вадах дитини тощо;

Ø-нестача інформації (стосовно особливостей дитини, можливостей корекції та лікування, особливостей виховання, прав на соціальну допомогу, пільги, відповідних закладів освіти, наявних державних і недержавних громадських організацій);

Ø-проблеми правової сфери, пов’язані не стільки із недоліками у самих документах, скільки із виконанням законів на належному рівні усіма ланками державного управління і фахівцями;

Ø-незручне територіальне розташування спеціальних закладів освіти, недостатній рівень освітньої і виховної роботи у цих закладах, брак талановитих педагогів тощо;

Ø-якщо дитина відвідує загальноосвітню школу то виникають труднощі в адаптації, і не пристосування навчальних закладів до їх потреб, неприйняття оточенням;

Ø-низька матеріальна забезпеченість сімей що виховують дитину із вадами розвитку, труднощі в реалізації гарантованих пільг;

Ø-недостатній розвиток і недоступність технологій ранньої діагностики, корекції, реабілітації, прогнозування медичних наслідків інвалідності, невисокий рівень забезпечення безкоштовними медичними послугами і ліками, нестача кваліфікованих спеціалістів;

Øнеприйняття людей із особливими потребами повноцінними членами суспільства, упередженість і стереотипність у ставленні до них з боку багатьох людей, а також перенесення стереотипності і на родичів людей із інвалідності;

Ø-відсутність доступності до певних об’єктів, споруд, проблеми транспортного забезпечення та доступу до інформації.

 

Які ж основні умови успішного виховання дітей з особливими потребами?

1.  Важливо створити у сім’ї здоровий мікроклімат, правильну тональність і загальну спрямованість.

Головне, щоб сім’я була дружна, цілеспрямована, радісна, де пануватиме атмосфера взаємодопомоги, щирості, тепла, справжньої турботи.

2. Довіряти дитині та надавати можливість діяти самостійно.

Довіра сприяє самовихованню дитини, її самовдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками й дітьми роблять мікроклімат у сім’ї благополучним.

3. Виховувати поважне ставлення дітей до найстарших членів родини – бабусі й дідуся.

4. Узгодження і єдність усіх сімейних вимог  .

Головне правило: ні за яких обставин не допускайте в сім’ї різних дій, неузгоджених впливів.

Дотримуючись основних умов виховання дітей, батьки можуть використати такі правила:

1. Незважаючи на інвалідність дитини, потрібно ставитися до неї  як до дитини з особливими потребами, яка потребує спеціального навчання, виховання та догляду.

2. Використовуючи спеціальні рекомендації, поради та інструкції дефектолога, психолога, реабілітолога, логопеда поступово і цілеспрямовано:

– навчайте дитину різних способів спілкування;

– навчайте основних правил поведінки;

– розвивайте навички самообслуговування;

– формуйте вміння, що допоможуть подолати стреси;

– виявляйте і розвивайте творчі здібності вашої дитини;

– розвивайте зорове, слухове, тактильне сприйняття за допомогою гри.

3. Створіть у сім’ї середовище емоційної безпеки:

– виховуйте дитину в атмосфері любові, поваги та добра;

– дотримуйтеся постійного режиму дня;

– позбавтеся усіх чинників, що можуть спричинити у дитини страх чи негативну емоційну реакцію.

4 Відвідуйте групи підтримки і взаємодопомоги, де можна полегшити почуття ізоляції, емоційну тривогу, поділитися  як своїми успіхами так і проблемами.

5. Виховуючи дитину з особливими потребами,  треба навчитися:

– поважати свою дитину;

– сприймати її такою, як вона є;

– дозволяти їй бути собою;

– хвалити і заохочувати до пізнання нового;

– стимулювати до дії через гру;

– розмовляти з дитиною, слухати її, спостерігати за нею;

– підкреслювати її сильні властивості;

– впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

3. Робота гувернера з гіперактивними дітьми

Дедалі частіше педагоги зустрічаються з дітьми, які мають прояви гіперактивності в поведінці. Такі дошкільники потребують особливої уваги, допомоги та підтримки як з боку батьків, так і з боку педагогічних працівників. 

Діти дошкільного віку, здорові фізично й психічно, мають бути активними, цікавитися усім, що їх приваблює в навколишньому світі. Тож цілком нормально, коли дошкільники не можуть довго всидіти за столом, їх складно вгамувати перед сном, вони бігають, не зупиняючись, після тривалого часу сидіння, не здатні до тривалого очікування. Інколи дорослі змушені постояти в черзі, аби зайти до кабінету лікаря чи придбати певний товар у магазині. Для дітей стояти біля мами чи тата весь цей час доволі нудно, тож вони знаходять собі ліпші розваги, як-от обійти стелаж, дійти до кінця коридору й повернутися, порахувати кількість кроків від однієї стіни до другої тощо. І це також абсолютно нормально. Натомість не нормально для дошкільників мовчки і спокійно стояти поруч з дорослими. Отже, жвавість, рухливість і непосидючість дітей не завжди свідчить про проблеми в їхньому розвитку.

Що таке гіперактивність?

Гіперактивність - це стан підвищеної фізичної і розумової активності дитини, коли збудження переважає над гальмуванням.

Гіперактивна дитина - це яка?

Такі діти дуже непосидючі. Їм важко концентруватися на одній справі тривалий час. Вони як "енерджайзери". І якщо в дошкільному віці це може потішати, до ближче до школи батьки починають відчувати проблеми. Оскільки гіперактивним дітям важко утримувати увагу, вони розсіяні, їм складно планувати свій день і дотримуватися розпорядку.

Головні відмінності між активними дітьми та дітьми із синдром гіперактивності полягають у тому, що останні:

бігають безцільно рухаються переважно хаотично, інколи їхні рухи навіть погано скоординовані не затримують надовго увагу навіть на найцікавішому предметі, незалежно від ситуації — удома, у магазині, дитячому садку тощо.

Окрім цього, гіперактивні діти імпульсивні, їхня поведінка є польовою, тобто стимулом до рухів і дій є поле — середовище, оточення. Рухаючись, вони зачіпають різні предмети, штовхають однолітків. Така поведінка часто призводить до виникнення конфліктних ситуацій. Проте ні прохання, ні погрози, ні покарання на гіперактивних дітей зазвичай не діють.

Причиною виникнення гіперактивності може бути:

-   генетична спадковість;

-  фізіологічні проблеми: стреси мами під час вагітності чи ускладнення при пологах;

- соціально-психологічні проблеми: мікроклімат у сім'ї, стосунки між батьками, алкоголізм батьків, чи неправильна лінія виховання.

Гіперактивність дітей може проявлятися з дуже раннього віку. Але серйозно про неї можна говорити не раніше 2-річного віку. Як правило гіперактивність властива дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. З віком її прояв може частково знижуватися, але не повністю. Крім того, важливе правильне виховання.

Які наслідки дитячої гіперактивності?

Найчастіше у дітей виникають як проблеми у навчанні, так і проблеми з поведінкою. Вчителі не дуже прихильно ставлять до таких "незручних" дітей. Їм постійно роблять зауваження, сварять. Як результат у дитини втрачається інтерес до навчання.

Як вести себе батькам у такому випадку?

З наймолодшого віку потрібно забезпечити дитині спокійну атмосферу вдома. Зі сторони батьків неприпустимі емоційні зриви, крики чи істерики. Навіть якщо дитина виводить своєю поведінкою, варто вийти в іншу кімнату, заспокоїтися і тільки потім спокійно говорити з дитиною. Якщо батьки будуть кричати на дитину чи сварити її, то маля ще більше збуджуватиметься. Висловлювати свої побажання щодо поведінки дитини потрібно тільки у спокійному тоні.

Як виховувати гіперактивну дитину?

Перш за все, між батьками та іншими дорослими в домі має бути узгодженість щодо питання виховання дитини, тобто однакові вимоги, правила. Важливо дотримуватися режиму дня, організовувати денний сон, щоб організм дитини не перевтомлювався. Потрібно залучати дитину до рухливих ігор. При цьому важливо чітко формулювати правила гри і вимагати їх дотримання. Не можна забувати і про спокійні вправи: малювання, рахування чи складання пазлів. Разом з цим гіперактивних дітей не можна перевантажувати різними завданнями, гуртками, секціями. Це теж може призвести до перевтоми і в подальшому тільки погіршити стан маляти. Багато уваги, часу і терпіння варто приділити для розвитку у дитини акуратності, організованості, здатності до планування. Це дасть свої результати вже у шкільному віці.

Як знижувати гіперактивність у дітей?

Це залежить від того, яка основна причина прояву гіперактивності. залежить і форма впливу. Комусь призначають ліки, комусь достатнього масажу та фізичних вправ. Деяким дітям достатньо просто підкорегувати систему взаємодії і виховання.

 

 

Тема. Соціально-педагогічна робота з обдарованими дітьми і їх батьками

Коли рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей високий, говорять про загальну або ж спеціальну обдарованість – передумову творчих досягнень.

Обдаровані діти – діти, у яких рано виявляються здібності і які набагато випереджають своїх однолітків. Вони характеризуються актуалізованою пізнавальною потребою, яка забезпечує мимовільне пізнання довколишнього середовища, перетворення невідомого на відоме, породження образів уяви, і відповідною активністю. У міру психічного розвитку – до трьох-п’яти років – остання виявляється у самостійній постановці оригінальних запитань і пошукові відповідей на них, захопленому і вдумливому читанні. Далі відбувається інтенсивне становлення мислення, яке полягає у відкритості новому, чутливості до невідповідностей і суперечностей, явно не заданих елементів і відношень, нестандартних методів розв’язання складних завдань. При цьому, за даними Н. Лейтеса, обдаровані діти є «справжніми маленькими трудівниками», які відчувають «задоволення працюючи», їх схильність до праці він вважає «виявом самої обдарованості». Проте ця категорія дітей неоднорідна. Серед них є діти з прискореним розумовим розвитком, з ранньою розумовою спеціалізацією та з окремими ознаками непересічних здібностей.

Обдаровані діти з прискореним розумовим розвитком нерідко з двох-трьох років виявляють величезну пізнавальну потребу і вражаючу розумову активність. У три-чотири роки вони вміють читати і рахувати, на кілька років випереджаючи однолітків, що чітко простежується вже під час їх вступу до школи. Подекуди такі діти «перескакують» через класи, закінчують школу екстерном і вже в підлітковому віці стають студентами.

Обдаровані діти з ранньою розумовою спеціалізацією на тлі звичайного загального рівня інтелекту демонструють виразний інтерес до певної галузі знань, легко засвоюють і творчо використовують потрібний їм матеріал. Найчастіше це відбувається у підлітковому віці.

Обдаровані діти з окремими ознаками непересічних здібностей не випереджають однолітків за розвитком інтелекту і не мають високих успіхів у вивченні того чи іншого навчального предмета, проте в них дуже розвинені окремі пізнавальні процеси (наприклад, надзвичайна пам’ять, багата уява чи особлива спостережливість). Це, власне, потенційні ознаки обдарованості, які згодом можуть перерости у спеціальні здібності.

Дитяча обдарованість буде розвиватися успішно, якщо:

-     надавати дитині можливість бути суб’єктом власної діяльності;

-     розвивати її індивідуальний пізнавальний досвід;

-    розвивати інтелектуальну, емоційно-вольову, соціально-комунікативну, художньо-естетичну, фізичну сферу.

Значну роль у процесі розвитку і навчання обдарованих дітей відіграють батьки. Тому важливо, щоб вони стимулювати та активно впливали на хід розвитку, навчання і виховання обдарованих дітей.

  

Лекція

Особливості статевого виховання дошкільників

Невід’ємною частиною цілісного процесу розвитку і формування особистості дошкільника є його статеве виховання.

Статеве виховання – це цілеспрямований, систематичний педагогічний вплив на дитину з метою формування у неї статевої-рольової ідентифікації та поведінки.

Процес загальної соціалізації дитини включає і статеву соціалізацію, яка являє собою входження індивіда як представника певної статі у систему соціальних зв’язків та формування статево-рольової поведінки.

У „Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні”, сфера „Люди”, змістові лінії „Інші люди”, „Фізичне Я”, „Психічне Я” сформульовані  вимоги до відповідних знань дошкільника.

Змістова лінія „Інші люди”:

Знання про статеві відмінності між людьми, розрізнення людей за статевою належністю. Дитина усвідомлює, що люди поділяються на чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток, вміє словами охарактеризувати, що чоловік – доросла особа, а хлопчик – дитина чоловічої статі, жінка – доросла особа, а дівчинка – дитина жіночої статі. У дитини повинні бути сформовані уявлення про основні ознаки чоловіка і жінки, про спільне і відмінне у представників різної статі, про статево-рольові стандарти.

Ототожнення статі із соціальними ролями. Дитина ототожнює стать дорослих з відповідними соціальними ролями (матері, батька та ін.). Орієнтується на певну соціальну роль стосовно статі: жінка – господарка, матір, дружина; чоловік – захисник, опора  сім’ї тощо. Розуміє, що стать певною мірою визначає інтереси, професійні уподобання.

Ставлення до дорослих різної статі. Уміє порівнювати людей різної статі за ознаками зовнішнього вигляду, одягом, зачіскою, родом занять, звичками тощо. Відповідно до цього та виходячи з власної статі, будує взаємини з дорослими.

Стосунки з дітьми ідентичної та відмінної статі. Позитивно ставиться до дітей ідентичної та відмінної статі, спілкується, грається з ними. Знає, що хлопчик опікає, шанує, захищає дівчаток, уважний до них; що дівчатка дбають, турбуються про хлопчиків, шукають в них опору, захист, галантність. Розуміє, що хлопчикам і дівчаткам треба дружити, поважати права та стать іншого, охоче приймати до спільних справ, ігор, занять, праці, розподіляти обов’язки, зважаючи на особливості статі.

Змістова лінія „Фізичне Я”:

Образ тіла. Будова тіла. Призначення та дія органів. Визначає і правильно називає частини свого тіла, знає їхнє призначення і дію. Орієнтується в будові органів і систем свого організму (серцево-судинної, дихальної, опорно-рухової, видільної, крові, шкіри). Має уявлення про їх призначення та умови нормального функціонування. Усвідомлює, що всі органи і системи організму працюють як єдине ціле.

Розвиток організму. Вікові зміни в організмі. Орієнтується в тому, що розвиток спричиняє зміни в організмі. Знає, що з часом  відбудуться  зміни у конституції чоловічого та жіночого тіла.

Статева диференціація та ідентифікація. Визуализация своей статической належности Маєэлементарное улавливание про статеву двоїстість природи, про свою статеву належність. Зна особливості будови свого тіла, орієнтується в ознаках своей статической належности, зна основні відмінності своєї и протилежної статей. Володі навичками исследование власного тіла, анализ відчуттів від різних його частин. Усвідомлює незміність своєї статевой належки з віком.

Идентифікація представником своєї статі. Уміє порівнювати себе с однолітками своєї статі. Усвідомлює спільне и відмінне в будові тіла хлопчика - чоловіка, дівчинки - жінки. Має проявление про дітородні функції організму.

Змістова лінія «Психічне Я»:

Ставлення до себе як представника певної статі. Позитивно ставиться до сво статї статевої належности, раді, що вона (він) дівчинка (хлопчик), знає достоинства своєї статі, орієнтується у статево рольових стандартов. Ма показание про «жіночність» и «чоловічність», особые значения жінки и чоловіка. Знає і поважать властивості протилежної статі.

Стереотипы чоловічої и жіночої поведінки дитина засвоює через:

-         безпоследовательное спостережение за поведенческую чоловіків и жінок;

-        а також через твори мистецтва.

До 3-х лет малюк зауважаемую відмінності чоловіків и жінок у манері поведінки, в одязі.

Після 3-х років діти розуміють, чтобы не змінюється з часом, зіміною одягу, зачіски, роду занять тощо.

Дитина наслідує не лише форми поведінки доросли своєї статі, а её шкідливі звички, які неді починає вносит в сюжетиігор.

У дошкільному віці зароджуються и розвиваються:

-      відмінності у спрямованості спілкування хлопціві дівчаток;

-    добросовестность до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчатка - дівчаток;

-     розвивається усвідомлення себе як хлопчика или як дівчинки. Граючись, діти часто групуються за означаю статі. В іграх проявляется емоційність дитини, отображается вариант чоловічої и жіночої ролі форм поведінки. У ровій грі хлопчик, наслідуючи чоловіків, обира роль шофера, космонавта, моряка; дівчинка - лікаря, вихователя, перукаря. Дівчатка швиде і легше пристосуется до новой ситуації, ніж хлопчики;

-            інтереси хлопців зосереджені на техніці, іграх-змаганнях, у яких можна реалізувати своє прагнення до перемоги, лідерства. Вони визнають лідерами сильных, сміливих та ініціативних однолітків. Водночас дівчатка надають перевагу міжособиcтісним стосункам с веселими, поступливими ровесницями с м'якою вдачею.

Статева на составе дітей так проявляется у вибрационных іграшок, який видобращение дитиною специфики чоловічої и жіночої діяльності: уже на 4-році життя хлопчики вибирають для машин, машин, кубики; дівчатка - ляльки, посуду. У хлопчиків спостеріга бться більший розвиток технічних навичок, у дівчаток - побутових.

До кінця дошкільного віку діти усвідомлюють незворотність статевої належності і починають відповідно будувати свою поведінку. У них виникають своєрідні індивідуалізовані ставлення до деяких ровесників іншої статі. Наприклад, хлопчик може відчувати радість, хвилювання, побачивши дівчинку. Дорослі повинні уважно ставитись до почуттів дитини, не дозволяючи собі іронії або поблажливої зарозумілості. Водночас не слід і заохочувати дитячу закоханість, краще переключити увагу дитини на інші сфери, які можуть зацікавити її.

Усвідомлення статевої належності виникає в дитини у зв'язку з її загальними пізнавальними інтересами, коли вона починає цікавитися будовою власного тіла та інших людей. Воно включається у структуру образу Я. Дитина, чуючи від дорослих: "ти - хлопчик" або "ти - дівчинка", переосмислює ці найменування у зв'язку зі своїми статевими особливостями. Її безпосередньо цікавить власне тіло, статеві органи, вона ніяковіє при оголенні перед іншими людьми. У результаті виховного впливу у неї з'являється почуття ніяковості, сором'язливості.

Здебільшого сучасні діти рано розрізняють ознаки тіла хлопчика і дівчинки, засвоюють ставлення дорослих до оголеного тіла. Інтерес до статевих органів також може виявлятися у малюнках, де діти зображують їх.

Однак багато дітей дошкільного віку не знають про фізичні відмінності людей, не бачать їх, не сприймають відмінностей статі, дивлячись на оголену натуру, навіть коли їм пропонують уважно роздивитися її, щоб правильно зобразити. Деякі діти, вперше побачивши оголених ляльок, відразу звертають увагу на відмінності в їхньому фізичному вигляді. Одні з них спокійно сприймають це, інші, соромлячись, опускають очі. Чим старші діти, тим сильніше вони переживають почуття сорому внаслідок споглядання оголених ляльок (відвертаються, закривають очі руками, не хочуть малювати запропоновану їм натуру).

У 6-7 років настає завершальний етап статевої ідентифікації. У цьому віці дитина повинна вже остаточно усвідомити незмінність своєї статевої приналежності. До 7 років дитина повинна добре засвоїти знання про:

·        відмінності між статями;

·        роль батька і матері у народженні дітей;

·        розвиток дітей в утробі матері;

·        появу дитині на світ і живлення дитини після народження.

Деякі батьки, вихователі категорично заперечують необхідність статевого виховання, однак у дійсності вони не можуть перешкодити дитині отримувати інформацію про статі, проблема полягає у тому, впливають вони самі чи ні на формування правильних уявлень дитини з цього питання. Наведемо кілька правил, якими варто керуватися, проводячи з дитиною бесіди з статевого виховання:

·  намагайтеся вести бесіду у самій природній манері, як і під час обговорення будь-якої іншої теми;

· уникайте довгих повчальних лекцій зі статевих питань. Вам може знадобитися півгодини, щоб викласти все, що ви вважаєте потрібним. Однак дитина не може зосереджуватися на такий тривалий час – їй хочеться ставити питання й отримувати конкретні короткі відповіді

·  якщо дитина вживає непристойні слова, спокійно поясніть їй їхнє значення, а потім скажіть, чому ви не хочете, щоб вона робила це, наприклад так: „Іншим людям буде дуже неприємно почути такі слова” чи „Не думаю, що це кращий спосіб розповісти нам про те, що ти відчуваєш”. Пам’ятайте, що злість, жарти з приводу вживання дитиною непристойних слів найчастіше спонукають її повторювати їх;

·     правильно називайте статеві органи;

·  навіть діти дошкільного віку повинні знати, як захистити себе від сексуального насильства. Це означає, що ви повинні навчити дитину говорити „ні” дорослим. Ось приклад бесіди на цю тему з 4-5-літньою дитиною: „Ти знаєш, що дорослим людям буває іноді важко знайти собі друзів. Тому вони знайомляться з дітьми. У цьому немає нічого поганого. Але якщо вони просять робити такі речі, про які дорослі не повинні просити дітей (навести приклади), ти повинен(на) відповісти „ні” і негайно прибігти додому і про все розповісти мені”

Звідки беруться діти?

Як відповідати батькам на дитячі запитання

В основі потреби дітей дізнаватися про статеві відмінності, про появу дітей на світ тощо лежать насамперед пізнавальні процеси. Діти не вкладають у «гострі запитання» непристойного змісту. Це – норма, звичайна сходинка дитинства, прагнення дізнатися те, що поки незрозуміло і невідомо. І йому треба знати, звідки ж беруться діти, точно так само, як "чому літають птахи, тече річка і сяє сонце" …

Ставлячи запитання дорослим, малюк проявляє безмежну довіру. Якщо ми не виправдовуємо її, відмахуємося, соромимо тощо, то запитання не зникають, просто дитина вчиться не ставити їх батькам, одержуючи відповіді на вулиці.

ВАЖЛИВО:

- Намагатися в жодному разі не демонструвати дитині свою розгубленість або що вам соромно.

- Не соромити дитину за те, що вона зачепила цю тему.

- Бути готовими до таких запитань і чекати на них, розуміючи, що вони необхідні, і що це наступна сходинка розвитку Вашого малюка.

- Краще одразу сказати правду, ніж потім придумувати різні версії.

- Не перетворювати розмову в серйозну лекцію, дитина ще занадто мала.

Дитині 3х років намагайтеся дати просту відповідь: «Дитина росте у спеціальному місці всередині мами ( у животі мами)»

Після 3-4 років можна відповісти так: «Щоб з'явилась дитинка, мамині й таткові клітинки повинні з'єднатись разом. Це може відбутися тільки тоді, коли хлопчики виростуть і стануть чоловіками, а дівчатка - жінками. Щоб у чоловіка й жінки з'явилась дитина, вони повинні бути дорослими.

Можна використовувати дитячі енциклопедії, видання («Мамо й тату - звідки я взявся? В. Соколюк, З Бобровський ), що дають вичерпні відповіді на всі дитячі запитання. Правдиві відповіді гарні тим, що створюють у дітей імунітет проти споганених «вуличних » відомостей

 

Практичні завдання :

1.Реферат: “Роль сім’ї у статевому вихованні дошкільника”    

2. Укладання методичної розробки бесіди з дитиною на тему “Звідки я взявся”       

 

Тема. Гра як метод організації дозвіллєвої діяльності 

План

1.   Значення іграшки у вихованні дитини.

2.   Види та вимоги до іграшок.

3.   Відповідність іграшки до віку дитини.

 

Головним компонентом, “матеріальною основою” (А. Макаренко), “життєвим нервом” гри (Ю. Аркін) є іграшка — річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

Виховна і освітня цінність іграшки. Виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління.

Розумовому вихованню дітей особливо сприяють дидактичні (навчальні) іграшки. Використовуючи їх, дошкільники вчаться розпізнавати, розрізняти, називати форму, розмір, колір предметів, ознайомлюються з кількісними співвідношеннями, числом, цифрою, з просторовими поняттями.

Різноманітні іграшки (конусні башточки, кольорові мисочки, кульки, різноманітні мозаїки тощо) покликані допомагати сенсорному розвитку дитини. Розбірні іграшки, конструктори формують у дошкільників здатність до аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації.

Ігри з образними іграшками розширюють й уточнюють уявлення дитини про навколишній світ, розвивають мислення, уяву, мовлення, збагачують словниковий запас.

Використання технічної іграшки розвиває її конструкційні здібності, формує інтерес до техніки, створює передумови для технічної винахідливості, творчості. Використовуючи в іграх будівельний матеріал, діти ознайомлюються з об'ємними геометричними тілами, у них розвиваються уявлення про форму, розмір, напрямок, положення, протяжність тощо. Іграшки допомагають засвоювати через ігрові ситуації правила і норми поведінки і взаємодії людей.

Ігри з дидактичними іграшками вчать дотримуватися правил гри, виховують терплячість і посидючість, прагнення досягти успіху завдяки власним знанням і вмінням. Художньо оформлена іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки позитивно діють на психічний стан дитини, світосприймання, активізують життєвий тонус, що впливає на її здоров'я і фізичний розвиток. Ігри з м'ячем, брязкальцями, кеглями та іншими предметами розвивають точність рухів, координацію, спритність, влучність, витримку.

На формування самостійних ігор дітей раннього віку продуктивно впливають сюжетно-образні іграшки, серед яких виокремлюють: реалістичні — різноманітні ляльки з яскраво вираженими характерами; умовні — ляльки з узагальненими рисами (наприклад, лялька-неваляшка); символічні (предмети- замінники), які лише позначають реальний предмет і мають деякі характерні для нього властивості. Самостійна сюжетна гра формується більш успішно, якщо в ній поступово використовувати умовні, реалістичні, символічні іграшки, що зображають тварин. Підбір їх повинен враховувати особливості ігрової діяльності дітей, розуміння образу іграшки у різні вікові періоди, практичний та ігровий досвід дитини. Сюжетна іграшка допомагає малюкам відображати зрозумілі дії людей з предметами. З гарною іграшкою граються тривалий час і активно, глибоко пізнаючи її особливості та функції. У грі відбувається закріплення знань про призначення предметів, найпростіших знарядь праці, загальних способів дії з ними. Використовуючи символічну іграшку (предмети- замінники), дитина починає вперше самостійно оперувати образами, узагальнює свій попередній ігровий досвід.

На дітей молодшого і середнього дошкільного віку особливо впливають іграшки, що зображають людей, істот і предмети реального світу: тварин, риб, птахів, рослинність, предмети побуту, техніки тощо. Вони не тільки спонукають до різноманітних за змістом ігор, а й допомагають увійти в роль, створити улюблений ігровий образ, реалізувати задум. Засобом реалізації задуму іграшка може стати лише в тому разі, якщо дитина правильно сприймає її образ, має певні знання про предмет, а іграшка викликає усвідомлений інтерес і бажання гратися.

Завдяки іграшці реальними стають ігрові дії дошкільників: “лікар” використовує “фонендоскоп”, “водій” — “автомобіль” тощо. У цьому, як стверджує російський педагог К. Зворигіна, полягає психологічна особливість гри: “в ній багато уявлюваного, умовного.., але переживання тих, хто грається, завжди щирі, справжні, і дії їх реальні”.

Вибір дитиною старшого дошкільного віку іграшки для сюжетно- рольової гри є індикатором рівня її розвитку. Одні діти добирають іграшку для гри незалежно від задуму. В такому разі іграшка визначає напрям розвитку сюжету, але сюжетні дії украй обмежені й бідні. Інші діти добирають іграшку цілеспрямовано, залежно від задуманого сюжету або паралельно з його формуванням. Свідомий вибір, групування і класифікація іграшок за їх ситуативними ознаками допомагають дитині реалізувати ігровий задум.

Класифікацію іграшок, яка ґрунтується на їх використанні у різних видах ігор, запропонувала російський педагог Євгенія Фльоріна (1889 -1952). Ця класифікація охоплює:

—     моторно-спортивні і тренувальні іграшки (м'яч, обруч, кеглі, пірамідки, мозаїка та □н..). Вони розвивають спритність, окомір, слух, зосередженість, винахідливість, увагу, підвищують моторну активність. Використовуючи їх, необхідно враховувати вікові особливості, сили дитини;

—     сюжетні, іграшки-образи (люди, тварини, транспорт, меблі тощо). Сприяють розвитку сюжетно-рольових ігор, розширенню й уточненню уявлень, соціального досвіду дитини. Найважливіша, найдавніша і найпопулярніша серед них лялька. Особливе значення її у житті та грі дитини зумовлене тим, що вона зображує людину. Використовуючи її у грі, діти відображають життя, діяльність, стосунки людей;

—     творчо-трудові іграшки (напівфабрикати, з яких дитина створює образ і потім грається). До них належать різноманітні будівельні матеріали, конструктори, розбірні моделі. Особливість використання їх полягає у необхідності дитини перед початком гри звести споруду. Це розвиває конструкторські здібності, сприяє трудовому вихованню;

—     технічні іграшки. Вони ознайомлюють дитину з технікою, формують уявлення про неї, розвивають творчість, винахідливість. їм властиві умовність, відтворення загальних функцій машин і механізмів, здатність імітувати у грі основні функції предмета.

Технічні іграшки можуть бути сюжетними (ознайомлюють дітей із зовнішнім виглядом технічних предметів: підйомний кран, транспортер тощо); такими, що демонструють дію фізичних законів, процеси (іграшкові фотоапарати, калейдоскопи, моделі літаків тощо), що передбачають дитяче конструювання і технічне винахідництво (конструктори, будівельні матеріали, напівфабрикати);

—     настільні ігри. Спрямовані вони на вирішення різноманітних дидактичних завдань: розвиток кмітливості, винахідливості, уваги, швидкого орієнтування у формі, кольорі, розмірі, логічного мислення. До них належать парні картинки, лото, шашки, шахи, ігри-подорожі тощо;

— веселі іграшки. Будучи заснованими на принципі несподіваності, вони призначені для забави, розваги, їх не можна використовувати у будь-якій грі. Такі іграшки радують дітей несподіваними рухами, звучанням: зайчик, що стрибає; клоун, який перевертається на драбинці; соловейко, що співає, та ін. До них належить багато народних іграшок;

—     музичні іграшки (пташки, що співають, брязкальця, цимбали, ксилофони та ін.). Розважаючи дітей, вони одночасно розвивають музичний слух;

—    театральні іграшки (персонажі тіньового і лялькового театрів, набори для ігор-драматизацій, іграшкові прикраси тощо). Призначені здебільшого для дітей старшого дошкільного віку, збагачують художнє сприймання, підводять дітей до театральної гри.

 

Популярності у світі нині набули конструктори нового покоління датської фірми LEGO, елементи яких дають змогу створювати велику кількість комбінацій різними способами.

У виховному процесі іграшка має бути представлена у всій багатоманітності, а її використання слід пов'язувати з віком дітей, завданнями виховної роботи, індивідуальними особливостями дошкільників.

Вимоги до іграшок.

Добір іграшок повинен враховувати вікові закономірності розвитку ігрової діяльності дітей. Знаючи процес розвитку ігрової діяльності, враховуючи індивідуальні особливості розвитку дитини і виховні завдання, можна добирати іграшки для своєчасного формування і вдосконалення психічних процесів, розвитку здібностей, формування різних видів діяльності і тим самим сприяти розвитку дошкільника. При цьому іграшки повинні дещо випереджати за своїми функціональними можливостями досягнутий дитиною рівень розвитку.

Для молодших дошкільників іграшка є джерелом накопичення чуттєвого досвіду, передбачає використання не тільки за прямим призначенням. Тому дітям краще давати придатні для різноманітного використання іграшки: ляльки (хлопчики і дівчатка), тварини тощо.

На цьому етапі розвитку гри дітям потрібні не набори іграшок (посуду, меблів та Он..), а велика їх кількість, яким вони могли б надавати різноманітного змісту, використовувати їх у дії (автомобіль, трактор, лялька, стіл, коляска, ліжко тощо). У грі з відомими предметами у звичній ситуації (наприклад, лялька у ліжку, за столом) дошкільники легко розвивають сюжет, розігрують ролі. Іграшки, що зображують конкретний предмет, використовують у грі лише за наявності у дітей уявлень про нього, його призначення, способи використання.

Напівготова іграшка (розрізні картинки, кубики, конструктор та ін.) сприяє вирішенню найпростіших розумових завдань. У молодшому дошкільному віці використовують лише найпростіші її варіанти — кубики, цеглинки, елементарні будівельні набори. Маленька дитина здатна простежити логічний зв'язок між двома-трьома елементами. Тому поділені на 6—8 частин картинки, кубики з'єднати у ціле малюкам важко, оскільки вони ще не бачать зв'язку однієї частини з іншою.

У середньому дошкольному віці дитина свідомо використову іграшку за своїм задумом. У старших групах доцільно комплектувати іграшки за темами (для грилей у подорож, магазин, школу тощо). Комплекти, що складаються с найнеобхідніших іграшок, дають змогу дітям швидко розгорнути гру, підібрати додаткові матеріали. Такі набирать виховщики должны развивать спільность от дошкольников, а не надавати их готовими. Дітей старшого дошкільного віку необхідно забезопасить різноманітним матеріалом для виготовления іграшок- саморобок відповідно для своих задумок.

Старші дошкільники цікавляться настільно-друкованимиіграми, створеними за принципом розрізних картинок. Вони вимагають від дитини зосередженості, сприяють розвиткуїї мислення, уваги, уяви. Особо популярні так звані пазли (англ. Puzzle - гра на витримку). Елементів картинок у цих іграх буває от 32 до 250.

Останнім часом на хвилях бурхливого розвитку індустрії створено багато новых різновидів іграшок. Популярность набули електронных игр с програмованими принципами работы, компьютерно-электрические комплексы, международные игры. їх вплив на психику детей, виховний психотерапевтический, педагогический, медицинский опыт в вихованні дошкольных учреждениях мало исследований.

 

Вихователю потрібно спрямовати роботу с батьками на відбір таких іграшок для дітей, які відповідають их віку, индивідуальное розвитку, пізнавальним интересам и мають виховну цінінінін.

 Технологія організації дозвілля вихованців гувернером в домашніх умовах

 

Як же правильно провести вихідні дні з користю для дитини і самих дорослих?

По-перше, необхідно якнайбільше перебувати на свіжому повітрі. Якщо сприятлива погода, відвідайте з дітьми ліс, водойму, парк.

Якщо ви йдете з дітьми на природу, то повинні на все живе звертати увагу, дивуватися, ставити дітям запитання, відповідати на їхні, у жодному разі не ігнорувати. Якщо ви не знаєте правильної відповіді, то краще не вигадувати, а пообіцяти (і обов’язково виконати) знайти відповідь у книгах, коли повернетеся додому.

По-друге, дітям, та й дорослим також, корисно побувати в театрі, цирку, зоопарку, на атракціонах.

Якщо погода зіпсувалася, то і вдома можна знайти безліч цікавого і корисного для спілкування з дитиною: почитати книгу й обговорити прочитане, пограти в шашки, шахи, лото, розіграти театральну виставу за знайомою й улюбленою казкою.

Можна залучити дитину до спільної хатньої праці: навести порядок у своєму куточку з іграшками, витерти пил, помити посуд тощо. Усе це слід робити так, щоб малюк працював охоче, із задоволенням. Тому підбадьорюйте дитину, не скупіться на похвалу.

Бувають дні, коли рухливі ігри на прогулянці влаштувати неможливо через жахливу погоду, хворобу дитини чи з інших причин, тоді у межах квартири розважати дітей значно важче. Можна організувати заняття дітей у приміщенні.

Заняття для малюків до 2,5-3-х років:

1. Називати тварин у книжечці.

2. Малювати дитячими фарбами на папері.

3. Викладати іграшки на підлогу і влаштовувати іграшковий театр.

4. Збудувати будиночок зі стільців і простирадла i ховатися у ньому.

5. Обводити дитячі долоньки олівцями на папері, грати у пальчикові ігри.

6. Ліпити цікаві фігурки iз тiста чи пластилiну.

7. Ховати іграшки до мiшечка, дiставати їх по черзi та називати.

8. Ховати iграшки у руцi та вiдгадувати, у якiй саме.

9. Будувати високу башту з iграшок, доки вона не впаде.

10. Вивчати кольори, вказуючи на iграшки та предмети у кiмнаті.

Заняття для дітей від 3-х до 5-ти років:

1. Малювати дитячими фарбами на папері та розфарбовувати контури малюнкiв.

2. Заспiвати пiсеньку.

3. Послухати казочку.

4. Грати в настільні ігри з кубиком та фiшками.

5. Ліпити цікаві фігури iз тiста чи пластилiну.

6. Нанизувати рiзнокольоровi гудзики на нитку.

7. Застібати гудзики.

8. Будувати криничку з сірників чи олiвцiв.

9. Виконувати різноманітні фізичні вправи та «змагатися» з дорослим.

10. Влаштувати домашній театр, перевтілюватися у лікаря і пацієнта, у продавця магазину і покупця, у вчителя та учня тощо.

Також можна перетворити на гру на нескладну домашню роботу.

 

Вплив сучасних мультфільмів на розвиток психіки дитини. Вимоги до перегляду мультфільмів дітьми.

 

Мультфільми, раніше не штампувалися масово, а були штучним товаром, від цього їх якість тільки вигравала. Кожна деталь в них була продумана до дрібниць. Вони завжди вносили у свідомість дитини тільки позитивну інформацію. На жаль, наприкінці минулого століття вітчизняна мультіндустрія переживала не найкращі часи. Мультфільмів в цей час вироблялося не просто мало, а дуже мало, тому звільнену нішу на ринку зайняли американські і японські мультфільми. Ці мультики розраховані абсолютно на іншу аудиторію, вони несуть в собі елементи абсолютно іншої культури, нав’язуючи підсвідомо ці цінності і дітям. Вони не враховують наші національні і культурні особливості.

Психологи рекомендують відмовитися від показу мультфільмів дітям до 2 років. Перед тим як включати мультик, батьки повинні уважно його переглянути та проаналізувати за певними  ознаками.

Згідно з думкою дитячих психологів, «правильні» мультфільми здатні:

— Розвивати мову. Слухаючи грамотну і красиву мову героїв мультфільмів, діти поповнюють свій лексичний запас і можуть у хорошому сенсі здивувати батьків деякими висловлюваннями і афоризмами.

— Розвивати мислення і пам’ять. Дитина вчиться аналізувати зміст мультика, порівнювати, узагальнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.

— Навчати. Мультфільми розповідають про навколишній світ, з їх допомогою дитина може навчитися рахувати, читати, говорити іноземною мовою, вивчати геометричні фігури, кольори і отримувати різні енциклопедичні знання.

— Розвивати творчі здібності, уяву. Мультфільм живить фантазію дитини, залишає яскраві враження і може стати джерелом для дитячої мистецької та словесної творчості.

— Виховувати. Персонажі мультфільмів показують дітям різні можливості взаємодії з світом, зразки поведінки (хорошого і поганого), формують у них здатність до емпатії (співпереживання), уявлення про добро і зло, вчать справлятися з труднощами і страхами.+

Існують і навчально-пізнавальні мультфільми, конкретне призначення яких принести певні знання

Ознаки небезпечних мультфільмів:

— Занадто яскраві кольори. Кислотно яскраві кольори і динамічні сцени зі спалахами на екрані перенасичують психіку дітей. Якщо дивитися такі мультики ввечері, то дитина занадто збудиться, і батькам буде складно укласти її спати. Крім того, яскраві мультфільми можуть негативно відбитися на зорі дитини і навіть спровокувати у хворих дітей напад епілепсії.

— Гучний звуковий супровід. Різкі звуки, напружена музика чинять пригнічуючий вплив на дитячу психіку, викликають головний біль і підвищену тривожність.

— Присутність сцен агресії та насильства. Слід уникати мультфільмів, де герої виявляють підвищену агресію по відношенню один до одного, постійно б’ються, завдають шкоди оточуючим, а також демонстрації атрибутів смерті (знаряддя вбивств, кладовища, кров, черепа). Дитина після перегляду може проявити агресію і жорстокість в реальному житті.

— Погана (девіантна) поведінка героїв ніяк не підлягає покаранню, а іноді навіть вітається. У мультику персонажі можуть ображати, грабувати, вбивати і при цьому не піддаватися осуду і покаранню. У маленьких дітей складається уявлення про вседозволеність, руйнуються еталони гарної поведінки, знімаються соціальні заборони. Також слід уникати мультиків, в яких відсутня чітка межа між добром і злом, де навіть позитивні герої можуть здійснити погані вчинки заради своїх інтересів.

— На екрані демонструється небезпечна для життя поведінка. Мультики, де персонажі «лихачать», стрибають з дахів, бігають по проїжджій частині, наражають на небезпеку своє життя, роблять негативний вплив на інстинкт самозбереження у дітей. Дошкільнята схильні наслідувати улюблених героїв, і такі приклади можуть обернутися травмами і страшною бідою для родини.

— Присутні сцени неповаги до людей, рослин і тварин. У багатьох сучасних мультиках є глузування, знущання над слабкими, безпорадними героями, потворне ставлення до старості, материнства. Якщо улюблений герой невихований, задерикуваті і грубий, то цинічна непристойна поведінка дитини не змусить себе чекати.

— Потворні, несимпатичні персонажі. Для дітей зовнішність героїв дуже важлива, адже вони ідентифікують себе з ними. Якщо дитина бачить на екранах чудовиськ, монстрів, потворних героїв, то страждає її внутрішній світ, самопочуття. Різкі незграбні супергерої можуть сприйматися дівчатками як зразок майбутнього чоловіка, а великоокі таємничі і загадкові героїні — як ідеал для хлопчиків.

— Трансляція нестандартних прикладів статеворольової поведінки. Багато сучасних мультиків показують мужніх жінок, які носять чоловічий одяг, проявляють вольові риси характеру і демонструють силу, і навпаки. У дошкільному віці відбувається статева ідентифікація дітей. Перегляд таких сцен може чинити негативний вплив на поведінку дитини.

— Жаргонні, нецензурні вирази. Навіть, на перший погляд, в найшкідливіших мультиках часом проскакують такі вирази. Діти відразу запам’ятовують «цікаві» слова. Батьки  говорять одне, а мультики показують, що лаятися можна, авторитет батьків може похитнутися.

Навіть якщо мультфільми пройшли перевірку на безпеку, не слід перевищувати їх показ 1,5 год в день. На думку фахівців, мультфільм повинен бути святом для дитини.

Важливо розуміти, що ні один чудовий мультик не замінить дітям позитивного повноцінного спілкування з батьками. Дитині потрібні слова підтримки, наші усмішки і обійми.

 

 

 Особливості організації трудового виховання дітей в сім’ї

 

Особливе значення в процесі морального виховання дитини має праця. У праці формуються такі якості особистості, як відповідальність, працьовитість, дисциплінованість, самостійність та ініціатива.

Виконання певних посильних трудових обов'язків сприяє вихованню у дитини почуття відповідальності, доброзичливості, чуйності.

Для формування всіх цих якостей в сім'ї є найсприятливіші умови. Тут всі справи і турботи загальні. Спільна з батьками або іншими членами сім'ї праця спонукає дитину допомагати один одному, робити справу для всіх. Таким чином, у дитини  закладаються основи моральних якостей, необхідних для життя в суспільстві.

Як долучити дитину до праці?

У сім'ї діти постійно бачать те , що батьки роблять: готують їжу, прибирають квартиру, перуть білизну, шиють. Спостереження за тим, як виконують дорослі ці повсякденні справи, поступово допомагає дитині зрозуміти їх значимість і ставлення батьків до праці: мама прийшла з роботи втомлена, але повинна готувати вечерю для всіх, тато йде в магазин за продуктами. Слід пам'ятати, що дитячі спостереження можуть мати споглядальний характер. Щоб приклад членів сім'ї став для дитини керівництвом до дії, дорослі можуть супроводжувати свою роботу поясненнями. Це зазвичай привертає до себе увагу дітей, вони задають питання, намагаються допомогти батькам. Так поступово увагу дитини привертають до спільної з дорослими праці.

Необхідно пам'ятати батькам і про важливість ознайомлення дитини з їх працею на виробництві, про те, що вони роблять і яку користь приносять людям; наприклад, мама - лікар, вона лікує хворих; тато - педагог, він навчає дітей.

В процесі ознайомлення з працею дорослих у дитини виховують повагу до праці всіх людей. Навколишня дійсність дає для цього великі можливості. Гуляючи з дитиною, потрібно навчити її кидати сміття тільки до контейнеру, крім того, звернути увагу на те, як чисто прибрані вулиці. Малюкові буде цікаво дізнатися, що за чистотою вулиць стежить двірник. Чиста вулиця результат його праці. Двірник встає раніше за всіх і, коли діти йдуть до школи в дитячий сад, вже завершує свою роботу.

Розширити уявлення дитини про працю дорослих допоможуть твори художньої літератури, ілюстрації, картини.

В сім'ї дитину залучають до повсякденної участі в побутовій праці. Інтерес дітей до праці значно підвищується, якщо її користь очевидна для оточуючих.

Доручення, що даються дітям повинні бути цікавими та привабливими за формою виконання. Якщо ж вони будуються лише на розпорядженнях: << Подай! >>, << Потримай! >>, << Піднеси! >>, то це відбиває у дитини бажання трудитися. Тому дорослий, скажімо, працюючи з інструментами, не тільки просить принести який-небудь інструмент, але і вчить дитину, як ним користуватися.

Доручаючи дітям ту чи іншу справу, дорослі повинні враховувати її вікові можливості.

Для того, щоб діти могли опанувати правильними прийомами виконання того чи іншого виду роботи, щоб вони охоче працювали, необхідно мати відповідний інвентар.

Таким чином, трудова діяльність є одним з важливих чинників виховання особистості. Головна розвиваюча функція праці - це перехід від самооцінки до самопізнання. . Крім цього в процесі праці розвиваються хист, уміння і навички. В трудовій діяльності формуються нові види мислення. Внаслідок колективної праці дитина одержує навики роботи, спілкування, співробітництва, що покращує адаптацію дитини в суспільстві.

  Основними видами дитячої праці є:

-          Самообслуговування (умивання, одягання, роздягання, прибирання ліжка, розчисування, рорзстібання-застібання гудзиків)  (використовуємо у всіх вікових групах);

-   господарсько-побутова праця (підтримання чистоти і порядку в примі­щенні, на інших територіях життєдіяльності дитини, до­помога дорослим в організації режимних процесів тощо). У молодшому дошкільному віці вихователь привчає дітей виконувати прості трудові дії з близьким у часі результа­том (допомагати помічникові вихователя накривати на стіл – розставити серветниці, хлібниці на столи; вихователю — у підготовці до заняття – розкласти матеріали, підтримувати порядок на столі під час заняття, після нього — прибирати матеріали, складати на місце іграшки; у середньому дошкільному віці зміст праці ускладнюється – діти можуть мити посуд, іграшки, прати білизну для ляльки; у дітей формується вміння працювати удвох, утрьох тощо).

У молодшій групі організовуємо цей вид праці у формі доручення (витерти пил з полички, витерти іграшки, посуд).

-         праця в природі (діти працюють у куточку природи, на квітнику, на городі, доглядають за тваринами);

-         ручна (художня) праця (для дітей молодшого дошкільного віку – елементарна ручна праця, наприклад, виготовлення намистинок для ляльки; для старшого і середнього дошкільного віку – може бути використання нетрадиційних технік – відбиток листочком на папері (техніка малювання), декупаж, мармурування; виготовлення ляльок для інсценізацій, виготовлення картонних меблів для ляльок, виготовлення вітальних листівок, атрибутів для свят ).

Всі вони мають певні можливості для вирішення виховних завдань.

Пам’ятка по організації дитячої праці:

Організовуючи трудову діяльність дітей слід:

• наголошувати на суспільній значущості праці;

• стежити за тим, щоб усі види праці та їхній зміст відповідали віковим можливостям дітей;

• суворо дотримувати вимог безпеки, норм навантаження, не допускаючи перевантаження і перевтоми дітей;

• розширювати самостійність дітей;

• створювати сприятливу психологічну атмосферу;

• формувати у дітей доброзичливе ставлення до всіх учасників трудової діяльності, прагнення допомогти одне одному;

• спрямовувати увагу і зусилля дітей на якісне виконання трудових дій.

Найбільш ефективними є такі методи, як пояснення і показ. З успіхом використовуємо й ігрові ситуації, ігрові прийоми, заохочення, поетичні тексти, пісні, примовки тощо.

Під час організації дитячої праці дотримуємось такої структури:

1.     Зацікавлення.

2.     Бесіда.

3.     Мотивація (для чого ми працюємо, виготовляємо).

4.     Показ, пояснення (якщо нова діяльність), пригадуваня (якщо знайома)

5.     Поділ на підгрупи (за потребою).

6.     Виконання.

7.     Вказівки, допомога вихователя під час виконання.

8.     Підсумок, оцінка діяльності.

 

Порадник для батьків та педагогів щодо трудового виховання дітей

• залучати дитину до трудових справ сім'ї якомога раніше;

• за дитиною старшого дошкільного віку закріпити постійні обов'язки, за виконання яких вона має бути відповідальною;

• не допускати відхилень від встановлених дорослим вимог, щоб не давати дитині при­воду до ухиляння від своїх обов'язків;

• не карати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення;

• учити дитину працювати, прищеплюючи Їй елементарні навички культури трудової діяльності — раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу;

• не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім наванта­женням;

• не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу сама;

• завжди дякувати дитині за допомогу чи старанно виконане доручення;

• не забувати хвалити дитину за ту роботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.

 

 Напрямки роботи гувернера з фізичного виховання

Особливості організму дошкільника потребують уважного відношення до його фізичного розвитку. Дитина росте – збільшується зріст, вага тіла, розвивається рухова активність. Важливою задачею педагога є   розвиток фізичних здібностей дитини – сили, спритності, витривалості.

Дошкільний вік дітей – це важливий період для виховання й розвитку тих умінь і навичок, які слугуватимуть їх здоров’ю все життя.

Здоровий спосіб життя для дітей дошкільного віку визначається такими параметрами:

– дотримання режиму дня;

– належне оволодіння культурно-гігієнічними навичками;

– раціональне харчування та культура споживання їжі;

– дотримання рухового і повітряного режимів;

– режим активної діяльності та відпочинку;

– профілактичні заходи для збереження здоров’я;

– духовний розвиток і гармонійні стосунки з довкіллям та із самим собою;

– душевний комфорт і психологічна рівновага.

Рекомендації щодо фізичного виховання дітей вдома

vПривчайте дитину до дотримання вдома режиму дня, санітарно-гігієнічних та культурно-гігієнічних вимог.

vВиконуйте щоденно разом з дитиною ранкову гімнастику, проводьте загартувальні процедури, виходьте на прогулянку.

vОблаштуйте в квартирі спортивний куточок.

vРозвивайте в дитини вміння виконувати вправи з основних рухів - вправляйте в ходьбі, бігу, стрибках, повзанні, лазінні, утриманні рівноваги, виконанні вправ із м'ячем.

 

vГрайте разом з дитиною в рухливі та спортивні ігри, які сприяють розвитку гнучкості, швидкості, спритності, зокрема на свіжому повітрі.

vОрганізовуйте у вихідні дні пішохідні прогулянки, туристичні походи.

vКатайтеся разом з дитиною на санчатах, ковзанах, лижах, велосипедах, роликах, грайте в бадмінтон, теніс, футбол, баскетбол, хокей, в ігри з м'ячем, стрибайте через скакалку тощо.

vПлавайте та грайте разом на воді в теплу пору року, а також привчайте дитину приймати літній душ - це сприяє загартовуванню організму та зміцненню нервової системи.

vПіклуйтеся про забезпечення дитячого організму необхідними вітамінами, зокрема у весняну пору року. Вводьте до щоденного раціону дітей сезонні овочі та фрукти.

vБеріть участь разом з дитиною у святах, розвагах, Днях здоров'я, які проводять у дитячому садку.

Відвідуйте батьківські збори, конференції, лекції з питань фізичного виховання дітей, організовані педагогами дошкільного навчального закладу. Дотримуйтеся наданих під час цих заходів рекомендацій

 

Напрямки роботи гувернера з морального виховання дошкільників

 

Морально-етичне виховання дошкільників необхідно здійснювати при   виконанні всіх розділів програми з наймолодшого віку. Воно включає виховання в дітей любові до рідних, близьких, Батьківщини, почуття дружби, товариськості, колективізму, поваги до старших, турботи про молодших, навичок культурної поведінки, відповідального ставлення до виконання доручень і обов’язків, готовності працювати для загального блага.

Дітей потрібно вчити бути правдивими, чесними, формувати навички утримуватись від небажаних вчинків. Найбільш ефективним у морально-етичному вихованні дошкільників є поєднання моральної суті вчинків і подій з організацією досвіду поведінки дітей. Програмні завдання вихователь повинен здійснювати в різних видах діяльності: під час занять, ігор,  посильної праці, у повсякденному житті.

 

 

 У моральному вихованні дітей дошкільного віку використовують різні джерела:

а) твори образотворчого мистецтва. Під час розглядання картини або скульптури, яка відображає життя людей, тварин чи природні явища, у дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія. Вона мислить, фантазує, уявляє, бачить за картиною образи, долі, характери.

б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу дитини, на її поведінку.

в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література – важливий засіб розвитку інтелекту дітей.

г) театр, кіно, телебачення, естрада, цирк. Цінність їх у тому, що крім змістовної частини, вони об’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю тощо).

 ґ) поведінку і діяльність дітей. Гідні вчинки дітей, успіхи в різних видах діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій.

д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі.

е) факти і події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота духовна досконалість повинні бути предметом обговорення з дошкільниками в ході бесід та розмов.

є) оформлення побуту (залучення дітей до посильної допомоги у створенні естетичної обстановки у груповій кімнаті, дошкільному закладі, вдома).

На даний час у дошкільних навчальних закладах активно почали діяти студії та гуртки за уподобаннями, центри образотворчої діяльності, що дає змогу педагогам ширше використовувати індивідуальні та групові форми роботи з дітьми, ефективніше, з використанням наочності ввести дошкільників у світ мистецтва, формувати духовні та моральні цінності малят на досвіді предків.